Читати книгу - "Танки на мосту! Голка в сіні, Микола Олександрович Далекий"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я знав: момент для вирішального удару треба вибрати безпомилково, іншої нагоди не буде. Але й зволікати, тягти не можна. У мене майнула думка: а що, коли сказати кілька фраз по-німецьки? Командир саперів, передчуваючи щось недобре, заборонив “капітанові” підходити до бліндажа. Коли виникне сутичка, хтось із тих саперів, що стоять на чатах, зрозуміє, в чому річ, і рвоне міст. Але нараз виникла інша думка: а як же ті, на тому боці, адже шлях до порятунку їм буде справді відрізано?
“Капітанові Павлову”, хоч він і гадки не мав про це, вдалося збити мене з пантелику. Вперше за весь час… Я не врахував жорстоких законів воєнної логіки, якими мусять керуватися військові. З двох бід вибирають меншу. В разі необхідності полководець без роздумів мусить пожертвувати частиною військ, щоб врятувати від розгрому армію. За теперішніх обставин більшість військ, які билися по той бік річки, були приречені на загибель, від того, вціліє міст чи ні. А що станеться, коли гітлерівські танки прорвуться на цей берег?..
Момент було втрачено. Ми підійшли до бліндажа. Поруч зяяла велика вирва від авіабомби.
— Товаришу капітан, — наче виправдовуючись, сказав молодший лейтенант, — ми передбачили можливість нападу диверсантів, у нас три кулемети.
— Так, — кивнув головою гітлерівець, — станковий біля мосту. Я бачив…
— І два тут, — сапер показав на перекриття бліндажа, де стояв спрямований на міст ручний кулемет, а потім махнув рукою у бік окопчика. Окопчик цей був метрів за сімдесят від нас, з нього визирали два бійці, а поруч стриміло в небо дуло кулемета.
— Розумієте, в чому річ, — заклопотано бубонів саперові “капітан”. — Можливо, диверсант був не один… Генерал-майор виділив під моє командування групу бійців і наказав прикрити вас і міст на випадок нападу. Мої люди окопуються вище, он там, на горбі. Бачите? Пластуни залягли на березі, замаскувалися, стежать за кожним на мосту. Скільки у вас чоловік? Скличте всіх.
— Гургінідзе! — гукнув молодший лейтенант. — Давайте сюди обидва! Бігом! — він поморщився, зважуючи, чи покликати й спостерігача, покликав усе ж: — Коломін!
Я розпачливо бився над розв’язанням найпростіших арифметичних задач. Мені не хотілося, щоб ті двоє покидали окопчик. Тепер саперів коло бліндажа разом з їхнім командиром було четверо, на спостерігача, який стояв кроків за сорок вище на схилі, можна було не зважати — не встигне підбігти на допомогу. Гітлерівців вісім. Мабуть, варто зачекати, коли всі сапери зійдуться сюди. Семеро проти восьми. А я? А Володька? Дев’ять нас.
“Капітан” помітив бікфордів шнур, що тягся від бліндажа до мосту, і дві пари дротів у жовтій і зеленій ізоляції, які зникали в землі. Видно, для них був викопаний рівчак, який потім засипали.
— О! — схвально промовив “капітан”. — Я бачу, ви Добре приготувались до зустрічі з гітлеряками.
— Звичайно, — відповів задоволено молодший лейтенант і показав рукою на окопчик. — Продублювали на всяк випадок. Одне відмовить — інше спрацює.
Я не зрозумів, що мав означати жест сапера, а “капітан”, здається, цього жесту і зовсім не помітив. “Супермен” поглядав на небо, але, як я здогадався, насправді прислухався до гарматної стрілянини за станицею, що вже потроху вщухала. Мабуть, танки прорвали нашу оборону і йшли форсованим маршем.
— Авіація вас не турбує? Дивно…
— Так, — промовив молодший лейтенант. — Міст чомусь не чіпають. Починайте, товаришу капітан. Всі зібралися.
Вісім проти дев’яти… Все одно нас зімнуть, зріжуть: сапери розгубляться, навряд чи одразу повірять мені. А гарматних пострілів уже зовсім не чути — танки, виходить, прорвалися. Колони радянських військ, що поспішають сюди на підмогу, розтягнулися на марші… Я бачу вхід до бліндажа. Там підривні машинки. Я знаю усі підривні системи, вмів ними користуватися. Вчили! Хай свої ж і вб’ють, але міст буде висаджений в повітря і “надлюдина” зостанеться в дурнях.
Кров бухала у скронях, немов відлічувала останні секунди мого життя, але я не відчував страху. Думав тільки про міст, який мав злетіти в повітря перед самісіньким носом гітлерівців.
— Товариші… — почав “капітан”.
Всі погляди схрестилися на ньому. “Ну, завдай останнього, вирішального удару псові-лицареві!” Сильним поштовхом плеча я збив із ніг “помкомвзводу”, що стояв біля мене, кинувся до бліндажа і налетів грудьми на бійця. Не збагнувши, звідки і чому з’явився ще один сапер, я хотів прошмигнути у бліндаж повз нього, але чиясь дужа рука зупинила мене: Володька наспів.
— Це німці! — заволав я. — Перевдягнені німці. Висаджуйте в повітря міст! Це німці, німці, кажу вам. Вони захоплять… Висаджуйте! Я — радянський розвідник. Капітан теж німець…
Вигукував уривки фраз похапцем, бо гадав, що ось-ось мене зіб’ють з ніг, приглушать ударом приклада. Але, крім Володьки, який все ще тримав мене за комір, ніхто не наблизився. І тут я побачив у всій красі незрівнянну посмішечку “капітана Павлова”. Зневажливу, тільки на одній половині обличчя.
— Це той гітлерівський диверсант, про якого я говорив, — спокійно сказав “капітан” спантеличеному командирові саперів і тицьнув пальцем у груди Володьку. — Скажи, артилерист, що це за тип? Хто він?
Володька, зрозумівши, відповів:
— Темний… Тепер справа ясна. Їхав на мотоциклі з німецького боку…
— Чуєте, що каже боєць з передової?
— Я радянський розвідник, товариші! Негайно висаджуйте міст! Ворожі танки близько… А він — перевдягнений гітлерівський офіцер. Увесь загін переодягнений в радянську форму. Їхнє завдання — захопити міст. Повірте!..
— Подивіться на його чоботи і штани… — саркастично промовив “капітан”.
— Чуєте?.. Тільки капітан і помкомвзводу розмовляють по-російськи, решта не знає ні слова!
Я помилився, знали ще двоє. Один сказав: “Сволота!” Інший додав: “Оце утнув!” “Капітан Павлов” махнув рукою, вовкодави дружно засміялися.
— Спитайте що-небудь в інших, — наполягав я.
Лице командира саперів взялося червоними плямами, він подивився на мої ноги, потім на міст, по якому рухалося кілька возів, брели легкопоранені, жінки з дітьми.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Танки на мосту! Голка в сіні, Микола Олександрович Далекий», після закриття браузера.