Читати книгу - "Проблема Спінози"

Бенту краєчком ока зауважив, як Жако та Франку обмінялися ошелешеним поглядом, але все ж не вгавав:

– Ось, погляньте на це місце в 1-й книзі Царів 3:12. – І Спіноза розгорнув Біблію там, де заклав її червоною ниткою. – Вслухайтеся в слова Господа, звернені до Соломона: «…ось Я даю тобі серце мудре та розумне, так що такого, як ти, не було перед тобою й не встане такий, як ти, по тобі». А тепер замисліться обидва на хвильку над цим зверненням Господа до наймудрішої людини на світі, адже воно однозначно доводить, що слова Тори не можна сприймати буквально. Їх необхідно тлумачити в контексті епохи…

– Як це – «в контексті»? – перебив його Франку.

– Тобто на тлі тогочасної мови й історичних подій. Нам не збагнути Біблії, виходячи із сучасного слововживання, – ми маємо читати її книги, пам’ятаючи про мовні конвенції часів їх створення та впорядкування, тобто майже двотисячолітньої давнини.

– Що?! – вигукнув Жако. – Мойсей написав Тору – П’ятикнижжя – набагато раніше, ніж дві тисячі років тому!

– Це дуже розлоге питання. За кілька хвилин я повернуся до нього. Але наразі дозвольте мені закінчити із Соломоном. А веду я до того, що звернення Господа до Соломона – це просто етикетний вислів, покликаний передати величезну, неперевершену мудрість і тим зробити Соломонові приємне. Невже ви гадаєте, що Бог розраховував, що Соломон, наймудріший зі смертних, звеселиться, почувши, що інші завжди будуть дурніші за нього? Адже той, у мудрості своїй, не міг не хотіти, щоб усі були наділені такими самими здібностями…

Жако не витримав:

– Не розумію, про що йдеться. Ти вихоплюєш там-сям із тексту кілька слів чи речень, але замовчуєш той очевидний факт, що ми богообрані. Святе Письмо говорить про це знову й знову.

– Ось, поглянь на книгу Йова, – відказав той, нітрохи не знітившись, і, прогортавши сторінки до розділу 2, зачитав: «Бо немає такого, як він, на землі: муж він невинний та праведний, який Бога боїться, а від злого втікає». З віршів на кшталт цього стає ясно, – повів далі Бенту, – що Господь має на увазі весь рід людський. Адже не забувай, що Йов не єврей, але з усіх людей він найугодніший Богові. Осьде ці рядки – переконайся сам.

Але Жако не схотів і дивитися:

– Можливо, десь у Біблії щось таке й сказано. Але там тисячі разів говориться протилежне. Ми, євреї, особливі, й тобі це відомо. Он Франку щойно втік від інквізиції. Скажи мені, Бенту, коли це євреї проводили аутодафе? Це інші нас убивають. А ми хоч коли-небудь убивали інших?

Спіноза спокійно прогортав сторінки й, цього разу дійшовши до вірша 37 розділу 10 у книзі Ісуса Навина, зачитав:

– «І здобув його, і побив вістрям меча його та царя його, і всі міста його, і кожну особу, що в ньому, не позоставив жодного врятованого, усе так, як зробив був Еґлонові». Або візьмімо розділ одинадцятий, вірш одинадцятий, де йдеться про місто Хацор: «І вони повбивали вістрям меча кожну особу, що в ньому, зробили їх закляттям, не позосталася жодна душа, а Хацора спалили огнем». А осьде знову, перша книга Самуїлова, розділ 18, вірші 6–7: «І сталося, як вони йшли, коли Давид вертався, побивши филистимлянина, то повиходили жінки зо всіх Ізраїлевих міст, щоб співати та танцювати назустріч царя Саула, із бубнами, із радістю, та із цимбалами. І викрикували ті жінки, що грали, та й казали: Саул повбивав свої тисячі, а Давид десятки тисяч свої!» На жаль, у Торі є чимало свідчень, що за часів могутності ізраїльтян ті були не менш жорстокі та безжальні, ніж будь-який інший народ. Як і не вирізнялися з-поміж решти прадавніх племен ані моральністю, ані праведністю, ані розумом, а перевершували їх лише в тому, що мали добре організоване суспільство й ефективніше керівництво, які й дали їм змогу аж так довго протриматися. Але той древній народ Ізраїлю давно пішов у небуття й відтоді зрівнявся з іншими народами світу. Я не знаходжу в Торі жодної вказівки, наче євреї перевершують неєвреїв. Господь однаково милостивий до всіх.

На обличчі Жако проступив такий вираз, наче той власним вухам не вірить:

– То, за твоїми словами, євреї нічим не кращі від гоїв? – тільки й видобув він.

– Точнісінько так. Тільки не за моїми словами, а за словами Святого Письма.

– Як може верзти таке той, кого звати «Барух»? Ти справді заперечуєш, що Бог обрав євреїв, виявляє до них ласку, допомагає їм і покладає на них неабиякі сподівання?

– І знову те саме… Жако, подумай над тим, що говориш. Повторюю тобі ще раз: це люди обирають, виявляють ласку, допомагають, цінують, покладають сподівання. Але Бог? Звідки в Нього візьмуться ці людські атрибути? Згадай, що я казав про помилковість уявлення Господа в нашому образі. Згадай мої слова про трикутники й трикутного Бога.

– Нас було створено за образом Його, – заперечив Жако. – Розгорни книгу Буття, і я знайду тобі, де це сказано…

Але той процитував напам’ять:

– «І сказав Бог: Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою, і хай панують над морською рибою, і над птаством небесним, і над худобою, і над усею землею, і над усім плазуючим, що плазує по землі. І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив, як чоловіка та жінку створив їх».

– Достеменно, Баруху, це ті самі слова, – промовив Жако. – От якби ще й твоя побожність була така ж дивовижна, як пам’ять. Якщо сам Господь так сказав, то хто ти такий, щоб ставити під сумнів, що нас створено за образом Його?

– Жако, скористайся з богоданої здатності міркувати. Ці слова не можна сприймати буквально: їх ужито метафорично. Невже ти справді гадаєш, наче нас, смертних, – і то подекуди глухих, горбатих, геморойних, горопашних – створено за образом Божим? Подумай про таких, як моя мати, що померли, не доживши й до тридцяти, про сліпонароджених, чи потворних, чи слабоумних із величезними порожнистими головами, роздутими від водянки, про золотушних, про тих, хто харкає кров’ю, бо відмовляють легені, про здирників або вбивць – невже і їх створено за образом Божим? Гадаєш, наче в Господа така ж ментальність, як і в нас, – ласа до лестощів, а ще властолюбна та мстива, щоразу як ми порушуємо Його приписи? Хіба може досконала істота мати таке калікувате, ґанджувате