Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Поеми - т. 5, Франко І. Я. 📚 - Українською

Читати книгу - "Поеми - т. 5, Франко І. Я."

191
0
15.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Поеми - т. 5" автора Франко І. Я.. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 86
Перейти на сторінку:
class="p1" style="">Ніч безмісячна, понура,

Тягне холод, мряка бура

Від поблизької ріки.

 

Вулиці тісні і темні,

Мов рови ті глибоченні,

Глухо кождий крок луна;

Ні тобі душі живої,

Хоч собаки де якої,-

Всюди тьма і тишина.

 

«Ну,- сказав халіф,- се й варе, 15

Мій коханий Джіафаре,

Гарний лад у тебе тут:

Для царя найкраща річ,

Як усякий, скоро ніч,

Спать лягає у свій кут.

 

Хто за дня, мов віл, трудиться,

Тому ніччю твердо спиться;

Все життя мине отак,

Що про жадні злі пригоди,

Про права і про свободи

Не подумає ніяк».

 

В отакім-то розговорі

Три вандрівники нескорі

Вулицями звільна йшли:

Тут завернуть, там пристануть,

Тут замовкнуть, там заглянуть,

Чей би щось нове знайшли.

 

Але гов! се що за диво?

В одній уличці, що криво,

Мов поламана, біжить,

Чути голос прездоровий:

Баритон собі чудовий

Так співа, аж дім дрижить.

 

«Слухайте! - халіф мовляє.-

Се ж направду хтось співає!»

«Ні,- промовив Джіафар,-

Хто б співав так серед ночі?

Хтось кричить! Рятунку хоче.

Може, напад чи пожар?»

 

І всі три що мали сили

На те місце поспішили,

Відки голос той луна;

Бачать: вулиця в спокою,

Ні пожару, ні розбою,

Ні сліду ніде нема.

 

Але гляньте, край дороги

Дім стоїть досить убогий,

А край брами між стовпів

Там одне собі віконце

Світить, мов крізь мряку сонце,

Відтам той лунає спів.

 

До віконця до покою

З вулиці сягнеш рукою,-

Та заглянуть - де, де, де!

Мигне тінь часом на латі,

Видно: ходить хтось по хаті

І співа, аж ляск іде.

 

Став халіф із Джіафаром.

«Ну, чей, вийшли ми недаром!

Слухаймо, що він співа».

А з хатини без упину

В сонне місто голос линув,

Вимовляв такі слова:

 

«Там на небі честь аллаху,

На землі ж не маю страху,

Ні гризоти, ні турбот;

Маю силу,- запрацюю,

З’їм, і вип’ю, й потанцюю,

І сміюся з всіх пригод».

 

«Джіафаре,- цар мовляє,-

Чи ти чув, що сей співає?

Бравий се, мабуть, козак.

Ну, застукай у віконце,

Я хотів би з ним доконче

Познакомитися як.

 

Дай привіт йому звичайний,

Та не видай нас із тайни,

Впрошуйсь ніби на нічліг,-

Ти вже знаєш, як збрехати,

Щоб пустив він нас до хати,

Щоб його пізнать я міг».

 

Джіафар не спротивляєсь,

Аж на пальчики спинаєсь

Та й у шибу: стук, стук, стук!

«Хто там? - чути крик із хати.-

Хто тут сміє стукотати?

Ех, як хоплю добрий бук!»

 

«Не у гнів вам, пане милий,

Ми чужі тут, заблудили,

Із Дамаска ми купці…

У знайомого одного

Ми гостили трохи довго

Та й змили́ли вулиці.

 

До господи нам не втрапить,

А сторожа як поцапить,

То в арешт запре якраз;

Тож огляньтеся на бога,

Не гоніте від порога,

Підночуйте крихту нас!»

 

Тут з вікна, що було вище,

Здоровенна головище

Вихиляється й глядить;

Звис на очі чорний волос,

І, мов з бодні, дужий голос

Не то мовить, то кричить:

 

«Ви купці? По правді всякій?

Ой, ви скорше розбишаки,

Луп’ярі та батярі!

Щось мені, як бог великий,

Не до шмиги ваші пики,

Щоб гостить о тій порі…»

 

«Пане,- Джіафар промовив,-

Щоб господь вас поздоровив!

Не беріть на душу гріх!

Ми спокійні, чесні люде,

А вам гріх від бога буде

Не пустить нас на нічліг».

 

«Ах, драбуго ти одна,-

Мовив голос із вікна,-

Ти про гріх мені торочиш?

Сам пройдисвіт, дурилюд,

Поночі припхався тут!

Знаю я, чого ти хочеш!

 

Вас там три є шалапути,-

Лиш вам двері відімкнути,

Ввалитесь, мов сарана,-

Не щоб на ніч захиститься,

Щоб наїстись і напиться

Мого хліба і вина».

 

«Пане, богом кленемося,

Що ми й не доторкнемося

До напою і до страв!

Ми вечеряли, ми ситі,

А вино те грішне пити

Магомет нам заказав».

 

«Ну, глядіте ж,- говорило

Чорне із вікна страшило,-

За се слово вас пущу.

Та в підпору сьому слову

Лиш одну свою умову

Вам відразу назначу.

 

Маєте мені у кліти,

Як сліпі й глухі, сидіти,

Тихо, як у лапці щур;

Що я роблю, чи лишаю;

Чи говорю, чи співаю -

Ви мені ані мур-мур.

 

Се вам я із серця раю,

Бо тут жартів я не знаю,

А на злюк та розбишак

Маю ось що»,- і з вікна,

Наче довбнище страшна,

Випручавсь його кулак.

 

«Ну,- сказав халіф,- нівроку!

Сим струментом раз до року

В бік дістати, та й доси́ть.

Аж тремчу, чим се скінчиться!

А Джафар яка лисиця!

Вміє нічлігу просить!»

 

Тим часом внутрі будинку

Клямка брязь! і за хвилинку

Ключ у замку заскрипів,

І патлата головище

Вихилилась. «Прошу ближче!

Тут! На сходи між стовпів!»

 

Гості в пітьмі лап-лап-лап

І по сходах шлап-шлап-шлап,

А господар їм здолини:

«Стійте, де хто є! Гей ну,

Най сі двері я замкну,

То впущу вас до хатини».

 

Входять. Хатка невеличка,

Стільчик, лавка і поличка,

Чисто виметений піл; 16

1 ... 20 21 22 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поеми - т. 5, Франко І. Я.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Поеми - т. 5, Франко І. Я."