Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Неоднаковими стежками, Нечуй-Левицький 📚 - Українською

Читати книгу - "Неоднаковими стежками, Нечуй-Левицький"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Неоднаковими стежками" автора Нечуй-Левицький. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 75
Перейти на сторінку:
ла­за­ре­ту. Кмітли­вий на вда­чу, він вваж­ли­во кмітив і за на­род­ним жит­тям, де тільки при на­годі йо­му трап­ля­лось сти­ка­тись з людьми. Знай­шлось на селі чи­ма­ло просвіче­них лю­дей, з кот­ри­ми йо­му бу­ло приємно поз­най­оми­тись й навіть поєднаться.

Якось з по­чат­ку мая вже над­вечір зай­шли до йо­го фер­шал Яків Вер­бицький та вчи­тель однієї Дри­жипільської шко­ли Анд­ро­ник Іва­но­вич Па­рафієвський. Во­ни сиділи в світлиці ко­ло сто­ла й пи­ли чай. Роз­мо­ва йшла жва­во, ве­се­ло. І Па­рафієвський, і Вер­бицький бу­ли обид­ва з пе­ресвідчен­ня­ми, спо­чу­ва­ли се­ля­нам і не цу­ра­лись на­ро­ду. Па­рафієвський, вже літній, пле­чис­тий та здо­ро­вий, був ду­же блідий на ви­ду. Він був міща­нин з не­да­ле­ко­го повіто­во­го міста, вчив­ся тільки в міській школі й ви­дер­жав ек­за­мен на вчи­те­ля. Але це був чо­ловік з та­ким ро­зу­мом і та­кий на­чи­та­ний, що, слу­ха­ючи йо­го, мож­на бу­ло по­ду­ма­ти, ніби він вчив­ся в будлі-якій більшій школі. Па­рафієвський завсігди дбав за са­моп­росвітність, лю­бив чи­та­ти, скрізь дос­та­вав книж­ки та жур­на­ли, де тільки мож­на бу­ло їх роз­до­буть. Чи­малі ро­зумні карі очі на блідо­му за­ниділо­му ши­ро­ко­му об­личчі над­да­ва­ли йо­му виг­ляд та­ла­но­ви­тої інтелігент­ної лю­ди­ни.


Фершал Яків Вер­бицький був ще мо­ло­дий хло­пець з місце­вих міщан. Про­вор­ний та жва­вий, не­ве­лич­кий на зріст та круг­ло­ви­дий, з чор­ни­ми товс­теньки­ми бро­ва­ми, з ма­леньки­ми жва­ви­ми очи­ма, го­во­рю­чий, ціка­вий на язик, він ні на хви­ли­ну не міг всидіть на стільці, все во­ру­шивсь, роз­пи­ту­вав або щось оповідав. Не­ве­лич­ка низько обст­ри­же­на чор­но­во­ло­са го­ло­ва все ніби кру­ти­лась на шиї, а круглі вуш­ка, ду­же за­ко­пир­чені кінчи­ка­ми на­пе­ред, стриміли по обид­ва бо­ки го­ло­ви, не­на­че в хов­раш­ка або в ла­соч­ки. Він ду­же ски­дав­ся на сільсько­го жва­во­го па­руб­ча­ка, пе­ре­дяг­ну­то­го в міське уб­ран­ня.


Міщанська опрічна по­ло­ви­на дом­ка че­рез сіни тро­хи пок­ра­ща­ла, обс­тав­ле­на віденськи­ми стільчи­ка­ми, обвіша­на ана­томічни­ми ма­люн­ка­ми. Блис­ку­че п'яніно на­да­ва­ло світлиці виг­ляд міський. Яків Ула­се­вич вмів гра­ти на фор­теп'яні. Він вив­чив­ся грать ще вдо­ма в сво­го батька, бо ду­же лю­бив му­зи­ку. П'яніно він ку­пив на вип­лат в од­но­го сусіда док­то­ра, що виїхав на но­ве місце й не ду­же до­ро­жив­ся, спро­дав­ши йо­го на од'їзді сли­ве за півціни.


На столі па­ру­ва­ли ста­ка­ни з по­на­ли­ва­ним чаєм. Окріп в по­лос­кальниці теж па­ру­вав. По столі бу­ли по­роз­ки­дані ук­раїнські по­пу­лярні, не­дав­но ви­дані кни­жеч­ки. Дія діялась в другій по­ло­вині вісімде­ся­тих років XIX віку, ко­ли здебільшо­го вже по­ча­ли пот­ро­ху про­пус­кать де­які ук­раїнські книж­ки на­родні й дрібні, і чи­малі. Яків Ки­ри­ко­вич ко­хав­ся в ук­раїнсько­му письменстві ще змал­ку. Він те­пер по­ка­зу­вав київські но­вин­ки своїм знай­омим. Па­рафієвський і фер­шал ки­ну­лись до кни­жок, ха­па­ли в ру­ки то од­ну, то дру­гу й пе­рег­ля­да­ли за­го­лов­ки. Їм, оче­ви­дяч­ки, при­па­да­ли до впо­до­би ці но­вин­ки. Во­ни обид­ва якось несвідо­мо спо­чу­ва­ли до ук­раїнсько­го письменст­ва, бо ро­ди­лись і зрос­ли між міща­на­ми та се­лю­ка­ми.


- От спа­сибі вам, Яко­ве Ки­ри­ко­ви­чу, що ви на­вез­ли нам оцих ціка­вих но­ви­нок, - го­во­рив вчи­тель. - В нас ту­теч­ки та­ка глу­ши­на, що про ці нові ук­раїнські книж­ки нігде навіть не по­чуєш.


- Не то що їх не по­ба­чиш, а справді ні од ко­го й не по­чуєш, - обізвав­ся фер­шал. - Як­би я оце ви­пад­ком не по­ба­чив їх, то за їх нічогісінько й не знав би до су­ду, до віку.


- Я слу­жив по кількох се­лах. Бу­ло за­ход­жу до ба­тю­шок, за­ход­жу й до дідичів про­сить будлі-яких кни­жок для чи­тан­ня, бо ду­же люб­лю чи­та­ти, а влітку, на на­ших дов­гих ва­каціях, як не маю ро­бо­ти, ки­да­юсь до кни­жок прос­то-та­ки з нудьги, - ка­зав вчи­тель. - Од­же ж у нашій око­лиці ма­ло кни­жок навіть в дідичів, а ук­раїнських кни­жок я ні в однісінько­го па­на й не ба­чив, опріч хіба Шев­чен­ко­во­го «Коб­за­ря». Я примічаю, що наші ук­раїнці аж над­то вже нецікаві на вда­чу.


- Одже ж ви вга­да­ли, - обізвавсь Ула­се­вич.


- От би пус­тить оці кни­жеч­ки між на­ши­ми се­ля­на­ми, - ска­зав вчи­тель.


- Нам та­ки тре­ба б роз­пус­кать поміж се­ля­на­ми оці кни­жеч­ки. От ми не­за­ба­ром і за­хо­ди­мось ко­ло цієї спра­ви, ко­рис­ної для тем­но­го на­ро­ду. Ко­ли б тільки ще знай­ти кількох просвітніх по­ма­гачів з-поміж са­мих се­лян, чо­ловіків або па­рубків, - го­во­рив далі Ула­се­вич.


- Є в нас і такі! Во­ни зго­дяться на це, - обізвав­ся Вер­бицький.


- Це, пев­но, Ни­кон Куч­ма? Еге так? - спи­тав вчи­тель.


- Атож! Він лю­бе чи­та­ти і навіть сам скла­дає ук­раїнські вірші, завів хор з па­рубків. О, Куч­ма на це ми­тець! Вже пи­тав у ме­не, чи не мож­на б пак ча­сом в вас дос­тать кни­же­чок для чи­тан­ня. Пев­но, не­за­ба­ром прий­де до вас на одвіди­ни.


- Кучма та­кий! Це прав­да. Він по­ма­гає од­но­му з на­ших вчи­телів цер­ков­ної шко­ли справ­лять півчу, а ча­сом і ре­ген­тує в церкві; слу­жив років зо два за наг­ля­да­ча при вчи­те­леві в школі. Він доб­ре знає но­ти, тя­ме співи, має доб­ро­го ба­ри­то­на й ду­же лю­бе співать, - ска­зав вчи­тель.


- От як­би по­ко­рис­ту­ва­тись ним, щоб че­рез йо­го роз­пов­сюд­ню­вать наші кни­жеч­ки! - ска­зав Ула­се­вич. - Та ще, будьте лас­каві, на­мов­ляй­те на селі лю­дей, щоб да­ва­ли сла­бих до ла­за­ре­ту, та не кли­ка­ли до їх зна­хурів та зна­ху­рок.


- Добре, доб­ре! - ска­зав вчи­тель.


- От і спа­сибі вам! Спа­сибі, що прис­таєте до спілки, - ска­зав Ула­се­вич, ду­же ра­дий, що нат­ра­пив на кількох лю­дей, котрі згод­жу­ва­лись ста­ти йо­му до по­мочі.


- Ми вам не­за­ба­ром нап­хаємо не­ду­жих «пов­ну ха­ту і кімна­ту, ще й подвір'ячко», як співа­ють в пісні, - ска­зав вчи­тель.


- Не так-то лег­ко й нап­хать, ко­ли док­то­рам до­во­диться йти на пе­ре­мо­ги з зна­хур­ка­ми, - про­мо­вив фер­шал, осміха­ючись.


- Побачимо, хто ко­го пе­ре­мо­же. Мо­же, я та­ки якось та пе­ре­мо­жу, - до­дав Ула­се­вич.


Рипнули двері. В світли­цю увійшов ви­со­ченький, ру­ся­вий та круг­ло­ви­дий па­ру­бок. На йо­му був крам­ний по­пе­ляс­тий ку­ценький жу­пан, підпе­ре­за­ний зе­ле­ним по­ясом. Чо­бо­ти з ви­со­ки­ми лис­ню­чи­ми ха­ля­ва­ми бу­ли на кор­ках. Він поз­до­ров­кавсь і привітав­ся з усіма, по­дав­ши ру­ку.


- От і Ни­кон! За вов­ка про­мов­ка, а вовк у ха­ту! - ска­зав фер­шал.


- Цебто за ме­не? - спи­тав Ни­кон з лед­ве примітним осміхом.


- Атож! Зга­ду­ва­ли про те­бе та оце са­ме ба­ла­ка­ли та­ки за те­бе, - обізвав­ся вчи­тель.


Никон якось со­ром­ли­во спус­тив віка й вії і вту­пив очі в поміст.


- Сідай, Ни­ко­не, до сто­ла та ви­пий ста­кан чаю, - про­мо­вив Ула­се­вич до гос­тя, ски­да­ючи бист­рим оком йо­го тон­ку та струн­ку пос­тать.


- Як дас­те чаю, то й вип'ю, - ска­зав Ни­кон і все зо­рив по світлині та по стінах. Йо­го, оче­ви­дяч­ки, заціка­ви­ли здо­ро­венькі ана­томічні й інші ма­люн­ки, по­чеп­лені по стінах нарізно од­на од дру­гої.


- Що це за ма­люн­ки в вас? Чи не такі кар­ти­ни, чи що? - спи­тав Ни­кон, не сіда­ючи на стілець.


- Цене кар­ти­ни. То, бач, по­на­мальову­ва­не людське

1 ... 20 21 22 ... 75
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Неоднаковими стежками, Нечуй-Левицький», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Неоднаковими стежками, Нечуй-Левицький» жанру - 💙 Класика:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Неоднаковими стежками, Нечуй-Левицький"