Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Аквітанія, Ева Гарсіа Саенс де Уртурі 📚 - Українською

Читати книгу - "Аквітанія, Ева Гарсіа Саенс де Уртурі"

576
0
18.07.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Аквітанія" автора Ева Гарсіа Саенс де Уртурі. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 87
Перейти на сторінку:
Монморансі пішов.

В моїх нутрощах зростав темний страх. Невже Товстий король знав? Невже Людовик розповів йому про мої плани?

Я досі не знала, чи перед мною маріонетка Капетингів чи новий гравець з власною думкою. Але я щойно вийшла за нього заміж.

“В нього світле волосся, а на блакитній туніці вишита клята лілія. Він ворог, Ліє. Ворог”, нагадала я собі.

Переді мною було важке завдання.

Найгірший ворог – це звичний ворог, приємна особа, яка кожен день змушує тебе повторювати собі: ”Не зраджуй йому свої слабості, його турбота вдавана. Він тільки запасається зброєю, яку ти йому даруєш, і використає її проти тебе, коли вибухне відкрита війна.”

 

Сонце вже сідало, коли всі наші гості залишили салон, направляючись на перший з банкетів, якими я пригощатиму їх найближчими днями.

Залишились тільки Сюжер і Аделаїда Савойська.

Вони наближалися до нас, обходячи гори канделябрів, клепсидр і скажено дорогих соболиних плащів. Весільних подарунків назбиралося стільки, що плитки салону, білі й чорні, як на шахівниці, повністю зникли. Я захоплювалася зовнішнім виглядом королеви: вона була красунею, яка досі залишалася красунею. Вона виглядала, як дикий звір, приручений часом, каштанова грива поступилася місцем білим кучерям, так наче все в ній змирилося з пережитим. Я уявила собі її поряд з Товстим королем і відразу запідозрила, що під її строгим і дещо зверхнім виразом обличчя криється дама занедбана чоловіком, як доповіли мої коти, зовсім не схильним приділяти увагу своїй дружині. Людовик VI був ненажерою і волів наминати голови смажених кабанчиків, а не товариство королеви. І не тільки в їді був він ненаситним.

Сорок байстрюків, саме стільки нарахувала Адамар у своїх повідомленнях.

З Сюжером, королева виглядала на вдоволену, почувалася як вдома.

Я схилила перед нею голову, за все життя вона була єдиною жінкою, перед якою я це зробила.

-- Пробачте королю, герцогине, здається в нього знов понос і подорож в Бордо була неможливою.

Мене вже повідомили про дизентерію її чоловіка, а також про його проблеми з пересуванням, він ставав щоразу товстішим, щоразу безпораднішим.

Я аргументувала, що раз я платила за весілля, то могла наполягати, щоб воно відбулося в моїх володіннях, в Бордо, а не в Парижі, як на спадкоємця короля франків пристало.

Вигравши свою першу сутичку, я отримала в подарунок додаткову перевагу: в день, який позначиться на всьому моєму житті, мені не доведеться особисто зустрічатися з ворогом, бо він залишився в своєму палаці на острові Сіте.

-- Я розумію, моя королево, -- відповіла я Аделаїді зі спокійною посмішкою. – Ми всі молимося за його швидке одужання.

-- Ви чудово виглядаєте в цій… червоній сукні?

-- Пурпурній.

“Константинопольський шовк”, промовчала я. Її сукня не була новою. Невже королева не могла дозволити собі нову сукню на весілля свого сина? Я не хотіла принижувати її, було ще рано наживати собі ворогів.

-- Не думаю, що багато жінок можуть похвалитися, що отримали комплімент від королеви, я з любов‘ю збережу його в спогадах про цей день, -- додала я смиренно, поки вона мене відкрито вивчала.

Ми четверо виходили з салону, коли, раптово, якась вагітна жінка підійшла до нас зі смолоскипом. Я поглянула на знамено на конях, за якими вона доглядала. Вона була служницею Теобальда Шампанського; багато васалів Товстого короля прибули в Бордо зі своєю невеличкою домашньою свитою. Сюжер вийшов уперед, але Людовик торкнувся до плеча абата і зупинив його.

-- Залиште нас на мить самих, -- сказав і відійшов від нас, взяв у жінки смолоскип і вони обмінялися кількома репліками. Людовик попрощався з нею, мені здалося, що розлючено, і переляканий сперся на колону.

Підійшла його стривожена мати.

-- Що трапилося, сину?

-- Дай Боже, щоб нічого, -- почула я його слова.

-- Що сказала ця жінка? – наполягала вона.

-- Якусь дурню без сенсу, -- відповів він рішуче, проте не дивлячись на рідну маму. Замість цього він спостерігав за темним подвір‘ям, де зникла служниця.

І вже до кінця вечора він був сам не свій.

Я підозрювала, що мій чоловік буде лаконічним, а банкет тільки підтвердив, що я вийшла заміж за мовчазну статую.

Людовик був сама люб‘язність, проте він був надто розсіяним, щоб вести якусь розмову. З ним щось діялося. Щось його лякало.

Невдовзі я довідалася, що це. Вистачило п‘ять слів, щоб назавжди змінити наше життя.

Першим замовк Сюжер, коли один з ченців підійшов до нього і прошепотів щось йому на вухо.

Людовик побачив це і випрямився на троні так, наче вже кілька годин очікував цього.

Сюжер відсунув миску з супом з кропиви й одним махом вихилив срібну чашу з червоним вином, хоча коти вже доповіли мені про його любов до гіпокрасу, і що в абатстві Сен-Дені він ховав його в найбільш чудернацьких криївках. Проте якщо він і перебрав вина в Бордо, то все одно проявив надзвичайний самоконтроль, коли поглянув з безмежним смутком – а може ще з чимось, чого я тоді не змогла витлумачити – на Аделаїду Савойську, королеву.

Потім обійшов стіл і зупинився попереду, навпроти Людовика. Той проковтнув слину, його очі говорили мені, що він в розпачі… й гостре почуття вини розірвало мені душу надвоє.

Тоді Сюжер зробив щось, що в ту мить мало хто зрозумів. Як вони могли таке передбачити? Абат опустився перед Людовиком на одне коліно.

Цим разом Людовик випередив абата:

-- Мій батько мертвий, так?

Сюжер підняв голову і почав заїкатися:

-- Звідки… звідки Ви знаєте?

Людовик з жахом поглянув на свої руки, так наче вони йому не належали:

-- Бо в мене королівський дотик.

 

12 Verba de futuro

ЕЛЕОНОРА

Бордо, 1137

Я не повинна розповідати про це. Але розповім, розповім.

Те, що трапилося між нами в

1 ... 20 21 22 ... 87
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Аквітанія, Ева Гарсіа Саенс де Уртурі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Аквітанія, Ева Гарсіа Саенс де Уртурі"