Читати книгу - "Чи є життя після весілля?, Ліра Куміра"

Дивлячись в очі смерті, що стрімко насувалася на нас, я різко відштовхнула сестру з шляху снігової хвилі і спробувала прикрити і себе, і Амелію повітряним щитом, який минулого разу мені вдалося створити в рекордні терміни.
Магія і цього разу відразу ж озвалася, і я відчула, як нас накриває захисною стіною. Зчепивши зуби, я стояла навколішки, не в змозі піднятися на ноги. А потім я відчула, як сестра підхопила моє плетіння, наповнюючи його своєю універсальною силою.

- Тримаю, - її впевнений голос прозвучав для мене трохи приглушено, і я відчула, як моя свідомість почала вислизати в непроглядну темряву.
Розплющивши очі, я відчула себе лежачою на колінах Амі, яка щедро вливала в мене цілительську силу.

- Могла б і сказати, що твої руки поранені, - бурчала вона, а я мимоволі посміхнулася, усвідомлюючи, що мені знову вдалося врятувати не лише себе, а й свого рідну сестричку.

- Це було не так важливо, - спробувала виправдатися, але голос звучав хрипко. - Ех, мені б водички, - мрії-мрії. Обидва наші рюкзаки залишилися в печері, там, де були всі наші групи, на відміну від неспокійної мене і сестри, яка полетіла на мої пошуки.

- Так, власне здоров'я тобі не важливо, зате ти готова пожертвувати собою, рятуючи мене. У цьому вся ти, Астеліє. Хоча серед нас двох я ніби-то як старша, - чути її буркотіння мені так само приємно, як і дихати на повні груди.

- Уся в тебе, - не погодилася з сестрою. - Чи мені нагадати тобі, як ти мчала на всіх парах до мене, щоб врятувати? - Так-так, не я перша в нашій родині готова на все заради інших.

- Кіларіан мене тоді ледве не прибив, коли знайшов. Врятувало те, що я була у вигляді білої дракониці, мабуть мій чоловік побоявся зв'язуватися з нестабільною дружиною, - пожартувала Амі, а я з тремтінням згадала той випадок.

- Мій мене мабуть теж захоче прикопати десь у кучугурі, як тільки ми повернемося до нашої групи, - а й справді, що тоді найшло на мене, раз я кинулася в грот, хоч і знала, що там мене чекає небезпека? Ох, відчуваю однією «лекцією» наша з Ірміаном розмова не закінчиться.

- Так, проблеми потрібно вирішувати по мірі їх надходження. Тож про це подумаємо трохи згодом, а зараз нам треба вибиратися звідси. Ти готова? - При цьому сестра допомогла мені піднятися, обтрушуючи одяг від кам'яних крихт і снігу, - А це ідея! - Я в нерозумінні витріщилася на Амелію, що підняла з підлоги бруківка з виїмкою посередині.
А після цього вона набрала чистого снігу, яким заповнила порожнечу в камені, відразу ж підігрівши той магією вогню, перетворюючи сніг, який підтанув, у воду. Маніпуляції були повторені кілька разів, таким чином своєрідна чаша була вимита від різного сміття, а потім мені запропонували випробувати трохи тепле пиття.

- Ну як? - Посміхалася у всі тридцять два моя сестра, а я мовчки проковтнула воду, простягаючи імпровізований «кухоль» назад, пропонуючи повторити, що власне і було зроблено кілька разів.

- Смачно, - чесно зізналася вже менш хрипким голосом, і Амі розсміялася. - Будемо висуватися? - На мою пропозицію вона мовчки кивнула, і ми підійшли до кордону обережного кола, який підтримувався моєю універсальною магинею. Що б я робила без неї?
Тим часом я направила свої долоні у бік снігу, котрий перекривав нам дорогу, згадуючи де саме виднівся вихід назовні. Сестра продовжувала підтримувати захист над нами, а я крок за кроком пробивала нам шлях нагору. Ми рухалися повільно, але впевнено. І ось уже через три години, нашому погляду відкрився широкий лаз, через який пророблений мною вузький коридорчик заповнився яскравим світлом місяця. Треба ж таке! Давно в Пустоші не було настільки ясного неба.
Вивалившись із печери, ми звалилися прямо на сніг, навіть не думаючи про те, що можемо замерзнути. Після прорви використаної магічної енергії було жарко, наче я весь цей час виконувала силові вправи в задушливій кімнаті, а не пробивала дорогу крізь товщу снігу та каміння.

- Спробуй намацати ваш зв'язок з Ірміаном, - не дала мені навіть трохи перепочити сестра, і я сумно зітхнула, передчуючи швидку серйозну розмову з чоловіком.
Мій лорд озвався відразу ж, тільки-но я спробувала з ним «поговорити». У відповідь я отримала цілу купу емоцій: радість, зневіру та образу. Так-так, мій чоловік страшенно сердився на те, що я знову вчинила по-своєму, накликавши на себе небезпеку. Ну, що поробиш зі мною? Я намагаюся виправитися, але в мене не завжди виходить, принаймні стараюся.

«Стійте на місці. Ми скоро будемо», - передав мені Ірм, і я втомлено впала на підігрітий сестрою камінь.

- Близиться час розплати, - потайбічним голосом прошепотіла я, а Амелія розсміялася. Ну так, це не їй зараз із чоловіком розбиратися. Треба придумати дієве виправдання.

«Друге випробування пройдено», - прошелестів у моїй голові голос богині, змусивши мене ледь не впасти зі свого імпровізованого стільця.