Читати книгу - "Чи є життя після весілля?, Ліра Куміра"

Відступивши всього крок від прозорої перепони, я одними губами промовила «пробач», на що Ірміан якось дивно відреагував. Він ударив кулаком по льодяній перепоні, що розділяла нас, і прокричав:

- Ні! - я зрозуміло не могла почути ні звуку, але важко було не здогадатися за рухом його губ.
Тих, які я так полюбила цілувати. Так, думки геть! Попереду у мене випробування, і я маю його пройти, щоб повернутися до своїх рідних. Хай зараз чоловік на мене сердиться, але потім йому доведеться мене пробачити. Знову.
Різко відвернувшись, я вирушила в прохід, що відкрився мені. Дорогу висвітлювали напівпрозорі стіни, наповнені якимсь неживим синім вогнем. Страшно мені зовсім не було, хіба що легке занепокоєння наповнювало мої груди. Як того дня, коли я виходила заміж. Дивна аналогія, але чомусь саме вона виникла у моїй голові.
До повороту я дійшла досить швидко, а за ним на мене чекала розвилка. Я заплющила очі, згадуючи карту Пустоші, якої при собі у мене, на жаль, не було, і впевнено обрала лівий перехід. Якщо я правильно все розрахувала, то він повинен привести мене до Одинокого Піка, ну чи хоча б наблизити необхідну точку на карті.
На моє щастя, я вгадала напрямок і за півгодини коридор почав підніматися вгору та розширюватися. Крізь товщу льоду наді мною я бачила гірську вершину, що знаходилась всього за кілька кілометрів від місця, по яком я зараз проходила. Отже, це і є той шлях, який приведе мене до бажаного?
Різкий шум десь попереду змусив мене пригальмувати, прислухаючись до звуків обвалу, що трапився на моєму шляху.

Але послідуючий після цього рев, повний болю, змусив мене кинутися вперед з усіх ніг. Занадто знайомий голос, хоч і змінений процесом обернення.
А варто було мені вибігти до місця чергового завалу, як я побачила білосніжну драконицю, привалену гострими каменями.

– Амелія! – я помчала що було сил, підбираючись до своєї сестри.

У тому, що це було чергове випробування, я не сумнівалася, ось тільки залишити просто так рідну мені людину не могла.
А якщо це не перевірка незрозуміло чого, як це було з Христиною? Що якщо Амі обернулася і спробувала мене знайти, але потрапила до пастки і тепер лежить переді мною? Думки мчали в голові хороводом, а руки тим часом уже розбирали завал.

- Тобі краще поквапитися, скоро прохід до Піку закриється, - а ось і перевірка з'явилася власною персоною, над моїм плечем схилилася темноволоса голова, і пролунав співучий дівочий голос. - Якщо ти не виберешся звідси, то ви загинете обидві, а так ти врятуєшся і приведеш допомогу, - умовляла вона мене, а я помітила, як буквально за сотню кроків від нас виднівся вихід із печери. Усього сто кроків, і я зможу опинитися зовні, а потім пошукати допомогу для Амелії.
Буквально пару хвилин, після яких я зможу покликати чоловіка, для цього мені потрібно буде лише торкнутися нашого з ним зв'язку, що дивним чином мовчить у цьому крижаному царстві. Щось підказувало мені, що саме так я й маю вчинити, рятуючи сестру.
Ось тільки моє серце продовжувало битися, наче божевільне, а руки щоразу відштовхували величезне каміння з тіла дракониці, яка підозріло принишкла. Просунувшись лише на два кроки, я відчула, як мій магічний резерв відгукнувся, і я змогла спробувати полегшити свої старання магією повітря, яку я нещодавно змогла освоїти.
Тук-тук… Відбивало моє серце свій ритм. Раз-два… Збиваючи долоні в кров відштовхувала кам'яні глиби убік, звільнивши білі крило і лапу.

- От уперта! – у серцях лаялася Темна богиня і клацнула пальцями, відкриваючи мені прохід до сестри.

- Амі! - Кинулася обіймати драконицю, яка слабо поворухнула головою.

- Астелія, - прошепотіла вона, перетворюючись назад на дівчину. - Ти як? Я полетіла на твої пошуки, коли Ірміан не зміг тебе відчути.

- Я в порядку. Ти можеш зцілити себе? – Сховала закривавлені пальці, роздивляючись свою сестричку.

- Вже, - вона труснула білявим волоссям, після чого по всьому її тілу пройшла цілительська хвиля. - Давай вибиратися, - ми рушили у бік виходу, але були зупинені владним голосом:

- Не так швидко, мої дорогі, не так швидко, - я озирнулася, дивлячись на снігову лавину, що мчала в наш бік.