Читати книгу - "Нестерпний Бос, Ірен Васильєва"

Розділ 9

Вранці, наступного дня, Елізабет прийшла в офіс ретельно приховуючи своє хвилювання. І вдаючи ніби нічого особливого не сталося попередньої ночі.

Немов годину тому, Томас не підкинув її додому переодягнутися.

Він наполягав, щоб почекати і приїхати разом. Але Елізабет вдалося наполягти на своєму. І дістатися до робочого місця самостійно.

Не бажаючи розголошувати їхні стосунки. Хоча б до того моменту, поки вона сама в них не розбереться і не буде впевнена в чомусь.

Дівчина дуже сподівалася, що їй добре дається вдавати, ніби нічого незвичайного в її житті не відбувається. Все як зазвичай.

Проходячи повз кабінет Тома, Елізабет мало не підстрибнула від різкого вигуку його секретарки Лінди.

Вона так задумалася, що не почула, що та їй промовила.

- Вибач. Що ти сказала?

Лінда насупила свої ретельно підфарбовані брівки.

- Лізі з тобою все гаразд? Ти якась дивна?

- Я в порядку. Дякую. Просто трохи замислилась. - Протараторила все на одному подиху. І відразу зрозуміла свою помилку. Лінда ще та пліткарка. А вона зі своєю нервозністю, щойно дала їй привід засумніватися, що все якраз не так як вона хоче показати.

І реакція Лінди не змусила на себе довго чекати.

Та окинула її вивчаючим поглядом.

Не придумавши нічого іншого, Елізабет швидко дістала свій робочий блокнот із сумки. Вдаючи що записує «важливу думку», що буквально щойно їй спала. У робочий час вона постійно щось записувала, намагаючись нічого не проґавити. Дівчина сподівалася таким чином заспокоїти Лінду, що якимось незбагненним їй чином відчувала, коли колеги поводилися, на її думку, підозріло. Та хапалася за будь-яку ниточку і тягла доти, доки не з'ясовувала що власне не так. А Елізабет ой як це було не потрібно. Наразі дівчина не готова перед кимось вивертати душу. Бо сама ні в чому не була впевнена. А дозволяти пліткам розповзатися по офісу, точно погана ідея.

Побачивши, як Елізабет пише щось у своєму блокноті, Лінда усміхнулася.

- Ти як завжди. Тільки про роботу й думаєш.

Дівчина кивнула, вдаючи що продовжує щось записувати. В надії що Лінда побачивши її зайнятість відчепиться. Але та чомусь не збиралася нікуди йти. Продовжувала стояти поруч, розглядаючи свій манікюр, чекаючи коли Елізабет звільниться і зверне на неї свою увагу.

Натягнувши на обличчя задумливу маску, дівчина повернулася на секретаря показуючи, що готова приділити їй трохи свого часу.

- Вибач. Скоро нарада, от і намагаюся нічого не проґавити. Ти ж знаєш, люблю бути підготовленою.

Лінда кивнула, погоджуючись.

- Томас Райкер шукає тебе.

Елізабет застигла на місці. Дуже сподіваючись, що її обличчя, як і раніше, залишається непроникним та спокійним.

- Навіщо? - Спитала, як можна спокійніше, намагаючись зобразити байдужість.

- Я точно не знаю. Він нічого не казав. Просто дзвонив і просив, як побачу тебе, попросити зайти до нього. - Витріщилася на неї в очікуванні відповіді - Так що мені передати? Чи ти пройдеш до нього прямо зараз?

– Ні. Не треба нічого передавати. Я зайду до нього за кілька хвилин, як тільки залагоджу пару питань перед нарадою, - вона помахала своїм блокнотом, - Боюся щось забути.

Лінда кивнула. І, мабуть, не помітивши для себе нічого цікавого, попрямувала до свого робочого столу.

Елізабет мало не зітхнула з полегшенням. Але вчасно схаменулась.

Не варто привертати до себе непотрібну увагу. Поспішила до свого кабінету. Забігши, зачинила за собою двері і притулилася до тієї спинної, роблячи глибокий вдих, намагаючись зібратися з думками.

Але стукіт в ті налякав її ще більше. Відкривши, вона дивилася широко розплющеними очима на чоловіка, що стояв, навпроти.

А той дивився насторожено.

- Ти в порядку? - Його погляд пройшов по ній знизу вгору. Затримавшись на її довгих ніжках, взутих у високі шпильки та обтягнутих вузькою спідницею. Піднявши погляд вище застряг у виріз її блузки, що відкривала її гладку шкіру. Яку ще нещодавно він міг пестити губами.

Томас видихнув. Намагаючись заспокоїтись, та взяти себе в руки.

Зайшов до кабінету, прикриваючи за собою двері. Сторонні, цікаві погляди їм непотрібні.

- Що відбувається? Ти мене уникаєш? Ще якусь годину тому, залишаючи тебе біля твого дому, у нас було все добре. Нині я не розумію, що відбувається?

Дівчина опустила погляд і тяжко видихнула.

- Вибач.

Томас напружився. Поганий знак. Йому не подобався її настрій. Чоловік не розумів, що такого могло статися за такий короткий термін, що вони не бачились.

- Ти шкодуєш про нашу вчорашню близькість? - Задавши запитання він завмер на місці чекаючи відповіді.

Тільки зараз він остаточно зрозумів, наскільки важлива її відповідь. Чи дасть вона їм шанс.

– Ні. -  Відповіла швидко і без вагань.