Читати книгу - "Заборони для відьми, Велена Солнцева"

Смиренно так знизала плечима, не пояснювати ж йому що ця популярність на мене раптово впала і зовсім не тішить. Натомість схопила мітлу і почала збиратися на неї.

-Ти куди це?

Повернулась до цього Дару мені зовсім не потрібному, і спокійно як дитині малій, пояснила:
-Додому, у мене там дитя негодоване.

А в голові вже постала картина того як рисеня зжерло все до чого дотяглося, і фіранки мої нові, і вишиту скатертину, три тижні вишивала, так шкода своєї праці стало що ледве не заплакала.

-У тебе дитина є?

Дракон стояв із незабутнім виразом морди-лиця.

-Є звичайно, як не бути.

Дракон у глибокій задумі постояв, потім щось там підраховувати почав, а я заважати не стала. Швиденько видерлася на метлу та надала їй прискорення. Слідом понеслося зле:
-Відьма.

Ех, грів мені душу цей рик, бо немає для відьми нічого радіснішого ніж вдала капость. А я нашкодила знатно, ноги даркона путами зв'язала, та такими хитрими що не відразу розбереться, знатиме як до чесних дівчат з поцілунками чіплятися. Звичайно наздожене він мене незабаром, але від цього радості менше не стало, не зробить він мені нічого.

На ранок практично досягла рідних країв, але довелося зробити вимушену зупинку, бо природні потреби ніхто не скасовував. Тільки влаштувалася як почула підозріле шебурхання з боку дороги, я приземлилася на околиці, якраз за малиновими кущами. У мене була дивна пристрасть до колючих чагарників, так ніхто з тилу не підійде. Схопилася проклинаючи на чому світ стоїть невгамовних драконів, а то що це він я навіть не сумнівалася, як почула.

-Князь дівчину цю шукає вже майже другий день. Як збожеволів, всі справи закинув та по королівству кидається.

Другий голос пописклявіше й огидніше йому вторив:

-Так почитай за її затримання цілих десять золотих пообіцяв, мабуть сперла вона в нього щось цінне.

-Та ні, кажуть краса вона неписана.

-От коли така краса, то як зловимо не до князя поведемо, а прямо до тітки Анфіски. Вона таким швидко застосування знаходить.

Вони віддалялися мерзотно насміхаючись, а я кипіла від праведного гніву. Не замислюючись кинула в одного з них легеньке заклинання, але таке щоб відчув. Той у кого потрапило воно підскочив на місці, за забите тримаючись.

-Ой.

Послала і другому те саме.

-Хто мене вдарив?

Перший уже злегка оклемавшись заголосив.

-Привиди, привиди тобі кажу. Тут цвинтар недалеко, то напевно нечисть балує.

Вирішила їх відпустити, цього уроку їм надовго вистачить. Хоча знаючи таких людей, за першим поворотом з чесного селянина штани знімуть. Може даремно я їх відпустила?

-Хм.

Так і підскочила на місці. Позаду мене, біля малинових кущів стояв Дар і уважно так дивився на мене. Швидко він упорався, я думала довше провозиться.

-Чим тобі мандрівники ці не догодили? Ще трохи і ти просто спопелила б їх.

Я встала, з висоти свого зросту дивлячись на нього знизу вгору.
-Зло завжди має бути покаране справедливістю.

Дракон не пройнявся моєю натхненною промовою глузливо розсміявся.

- Чи не тебе вони шукають?

Нахмурившись грубо запитала:
-А чому відразу мене?

Дар все ще сміючись відповів:

-Та просто мені так здалося.

-Коли здається, сам знаєш що робити потрібно. - чомусь страшно не хотілося розповідати йому про пошуки які вчинив князь. - Немає нікого хто шукав би мене.

Дракон хитро посміхнувся.

-А як же князь?

Щось мені підказує що він все чудово чув, а зараз просто дурниця з себе корчить:

-А що князь?

-Князь так просто тебе не відпустить. - У нього чудово вийшло спародувати голос Лісантіїла. - Мені вже хочеться побачити цього князя.

-Як хочеться так і розхочеться

А сама вийшла з чагарників і присіла на трухлявий пінь у сумній задумі. А подумати було над чим, куди не кинь скрізь клин. Додому мені не можна, там напевно на мене вже чекають не дочекаються, до мамки теж не можна - їй напевно верховна вже все розповіла і невідомо як вона зреагує. Може і на бік князя стати, вона давно натякає що настав час своїм розумом жити. Подивилась у задумі на дракона.

-Дар, а в тебе будинок є?

Дракон спочатку здивувався такому питанню, але потім присівши навпочіпки подивився мені в очі, уважно так жалісно.

-Боїшся вдома показуватися?
І все те він розуміє, он як очима гляне жалісно, ​​а ми відьми жалість не терпимо.

-Так є будинок?

Дарунок на мою грубість не образився.

-Є будинок, та ось тільки зараз туди не можна.

-Чому не можна?

Не хотілося йому говорити, бачила як не хотілося, але тільки не відповісти він не міг.

-Василино, я ж не просто так у тій ямі прохолоджувався. Мене туди заманили і зачинили магією. Хтось близький заманив, тому й додому зараз не можна.

Ну ось ще один варіант зник. Ну не жити ж мені на вулиці, хоча за старих часів кажуть і таке було. Робити нічого, доведеться у свою хатинку повертатися і за князя виходити заміж. Піднялася підхопивши свій транспортний засіб.

-Ну пішла я.

Дракон також здійнявся.

-Ну пішли.

-А ти куди?

Цей гад лускатий спокійнісінько відповідає:

-Як це куди? З тобою звістно, не можу ж я тебе одну покинути коли князі різні поруч ошиваються.