Читати книгу - "Чи мріють андроїди про електричних овець?, Філіп Кіндред Дік"

Забравши в Ісидора слухавку, Мілт сказав жінці:

— Ми можемо видати вам чек у розмірі, зазначеному в каталозі «Сідні», або, як уже пропонував вам містер Ісидор, підібрати для вас нового кота. Дуже шкодуємо, що ваш кіт помер, але, як уже зауважив містер Ісидор, у кота була пневмонія, вона майже завжди закінчується летально, — його голос звучав цілком професійно; з усіх трьох у Ветеринарній клініці Ван Несса Мілт був найдосвідченіший у справі ділових телефонних переговорів.

— Але я просто не в змозі розповісти про це чоловікові, — бідкалася місіс Пілзен.

— Гаразд, мем, — скривився Мілт. — Ми самі йому зателефонуємо. Будь ласка, дайте його робочий номер телефону, — вільною рукою він намацав ручку й аркуш паперу; їх підсунув містер Слоут.

— Послухайте, — мовила місіс Пілзен; вона, здається, взяла себе в руки. — Можливо, ваш колега має рацію. Можливо, мені варто замовити електричну копію Горація; лишень би Ед про це не дізнався; а ви зможете створити настільки високоякісну підробку, щоб мій чоловік не зміг відрізнити її від справжнього кота?

— Якщо замовите, то зробимо все, на що здатні, — дещо завагавшись, обізвався Мілт.— Ми вже знаємо з власного досвіду: власника копії неможливо обдурити. Хіба що випадкових людей, як-от сусіди. Річ у тому, що коли уважно придивитися до підробної тварини...

— Ед ніколи навіть не торкався Горація, попри те що дуже його любив; лишень я доглядала за Горацієм... міняла пісок, ну і таке інше. Гаразд, спробую замовити копію тварини, а якщо це не спрацює, тоді ви знайдете нам справжнього кота. Дуже не хочу засмучувати Еда; він цього не переживе. Він його навіть ніколи на руки не брав, щоб не звикати; а коли кіт захворів... на пневмонію, як ви сказали, Ед страшно запанікував і боявся на нього навіть поглянути. Тому ми і звернулися до вас по допомогу так пізно. Надто пізно... я вже знала, що так станеться, ще до вашого дзвінка, — вона кивала головою, ледь стримуючи сльози.— А як довго ви його виготовлятимете?

Подумки порахувавши, Мілт відповів:

— Ми зможемо його виготовити за десять днів. Доставимо його вам, коли чоловік буде на роботі.

Мілт закінчив розмову, попрощався і повісив слухавку.

— Він дізнається про все вже за п’ять секунд, — сказав він Слоуту. — Але саме цього їй і хочеться.

— Власники іноді так люблять своїх тварин, — похмуро прорік Слоут,— що втрачають душевну рівновагу. Добре, що хоча б ми маємо справу, як правило, з механічними тваринами. Уявляєш, справжнім ветеринарам доводиться щодня вести схожі розмови, — він замислено поглянув на Ісидора. — А ти не такий уже й пришелепуватий, Ісидоре. Говорив ти навіть дуже розумно. Хоча Мілтові все-таки довелося втрутитися й перебрати розмову на себе.

— Він провів просто чудові переговори, — підхопив Мілт. — Правда, йому було нелегко, — він підняв мертвого Горація. — Віднесу його вниз до майстерні; Гане, зателефонуй у «Вілрайт і Карпентер», щоб прислали конструктора зняти мірки і зробити знімки. Щось не хочеться, щоб вони забирали його до себе; сам, на власні очі порівняю копію з оригіналом.

— Думаю, доручу Ісидору з ними поговорити, — вирішив містер Слоут. — Він усе це заварив. Але оскільки він зумів впоратись із місіс Пілзен, то домовиться і з «Вілрайт і Карпентер».

— Не дозволяй їм забрати оригінал, — сказав Мілт Ісидорові. — Вони наполягатимуть, бо їм це до біса полегшить завдання. Не поступайся.

— Гм-м, — гмикнув Ісидор, кліпаючи очима. — Гаразд. Може, мені вже зараз зателефонувати, поки він ще не почав розкладатися. Трупи ж розкладаються, чи що там із ними робиться?

Він був у захваті.

Розділ 8

Припаркувавши службовий швидкісний говеркар із підсиленим двигуном на даху Палацу правосуддя у Сан-Франциско, що на Ломбард-стрит, мисливець за головами Рік Декард із портфелем у руці пішов просто до кабінету Гаррі Браєнта.

— Ти щось дуже швидко повернувся, — сказав йому начальник, відхилившись на спинку крісла й узявши пучку нюхальної суміші «Специфік № 1».

— Я роздобув те, по що ви мене відрядили, — Рік сів за стіл, опустивши портфель на підлогу.

«Я втомився», — раптом усвідомив він. Відчув утому, щойно переступивши поріг управління; і побоювався, чи зможе відновити сили для справи, яка на нього чекала.

— Як Дейв? — запитав він. — Мені вже можна з ним поговорити? Хочу побачитися з ним до того, як візьмуся за першого анді.

— Спершу візьмися за Полокова,— відповів Браєнт. — Це той, що продірявив лазером Дейва. Найліпше буде одразу вивести його з гри, бо він добре знає, що ми на нього полюємо.

— Ще до того, як поговорю з Дейвом?

Браєнт потягнувся до тонесенького, як шкірка цибулини, аркуша паперу з розпливчастими літерами третього або четвертого примірника, надрукованого під копірку.

— Полоков влаштувався в місті на роботу, сміттярем, збирає непотріб.

— На таку роботу беруть тільки спеціалів?

— Полоков вдає із себе спеціала, пустолобого. Геть деградованого, чи принаймні хоче таким здаватися. Дейв саме на цьому й спіткнувся; Полоков, очевидно, настільки схожий своїм виглядом та поведінкою на пустолобого, що Дейв утратив пильність. І що, тепер ти не сумніваєшся у шкалі Войґта-Кампфа? Абсолютно впевнений після тестування у Сієтлі...

— Так, — відповів Рік коротко. Він не вдавався в деталі.

— Повірю тобі на слово, — мовив Браєнт. — Але ми не можемо собі дозволити жодної помилки.

— У полюванні на анді не може бути помилок. Цей випадок нічим не відрізняється.

— З «Нексус-6» не все так просто.

— Свого першого я вже ідентифікував,— сказав Рік. — Дейв виявив ще двох. Навіть трьох, якщо врахувати Полокова. Гаразд, я деактивую Полокова вже сьогодні, а тоді, можливо, ввечері або ж завтра поговорю з Дейвом, — він простягнув руку до нечіткої копії з орієнтуванням на андроїда Полокова.

— Іще одне, — вів далі Браєнт. — До нас прибуває радянський коп із ВПУ. Телефонував мені, коли ти був у Сієтлі; зараз він уже на борту ракети «Аерофлоту», яка приземлиться в нас за годину. Звати його Шандор Кадалій.

—