Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Вакансія на вбивцю 📚 - Українською

Читати книгу - "Вакансія на вбивцю"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вакансія на вбивцю" автора Наталія Паняєва. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 49
Перейти на сторінку:
від цього навіть трохи засмутився. Готель сприйняв звістку про труп, знайдений в одному з ліфтів, дуже спокійно. Віталій підійшов до адміністратора й купив «Факти». Потім, обравши найоптимальніше для спостереження крісло, зручно вмостився.

Віталій Гаранджа перегортав газету вже хвилин десять-п’ятнадцять, коли помітив високого худорлявого чоловіка зі світлим волоссям і виразним обличчям, який, увійшовши до холу, кивнув Фельцману, а той йому теж кивнув у відповідь. Потім вони разом подалися у комірчину за стійкою адміністратора. «Ось у чому річ, — подумав Гаранджа. — У них там штаб розслідування. Я упевнений, що вони ще нічого не знають. Цікаво, за якою схемою вони діють?» Він дістав з кишені свій золотий портсигар і прикурив сигарету. Коли Віталій ховав портсигар назад, через вхідні двері пройшли двоє чоловіків, яких учора ввечері він бачив у барі. Це були Євген Гиренко й Авенір Дейкало. Авенір підтримував Євгена під лікоть. За ними йшов місцевий охоронець. Він вів Гиренка до слідчого, а потім того чекало упізнання тіла. Євген дотепер був у шоці і йшов дуже невпевнено. Його обличчя сполотніло, очі немов застигли. Гаранджа помітив, як усі вони зникли у кімнаті позаду стійки адміністратора. «Стає все цікавіше», — знову подумав він. Шкода, звичайно: він не чує, що там у них відбувається, але принаймні може здалеку спостерігати за розвитком подій.

Майор Дементій допитував Гиренка. Він розмовляв з ним зовсім м’яко, бо бачив, який вражений Євген. Той уже розповів йому про отриману напередодні SMS-ку, у якій повідомлялося, що дівчина зібралася провести вечір з друзями.

Микола Дементій поцікавився, чи часто Жанна взагалі надсилала йому повідомлення, як вона їх звичайно писала. Євген відповів, що Жанна частенько надсилала йому повідомлення, але ось розділові знаки вона не дуже поважала, тому писала без ком, крапок і великих літер. Він учора був дуже здивований, коли отримав від неї таку грамотну SMS-ку, але подумав, що хтось із друзів їй допоміг. Дементій кивав головою, притакуючи. Потім він спитав Гиренка:

— Малоймовірно, що дівчина сама написала це повідомлення. Скоріше за все, це було зроблено убивцею, аби виграти час, проте він використав її мобільник. Це ми вже встановили. Як ви вважаєте, чи існували причини, через які її було вбито?

Гиренко заперечливо похитав головою:

— Ні. Це, напевно, який-небудь причмелений, маніяк. Кому вона взагалі потрібна? Чому її треба було вбивати? Вона зовсім ще дитина, — і він гучно висякався, щоб приховати свої почуття.

— Отже, пан Гаранджа зацікавився Жанною як актрисою? — запитав Дементій. — Він пропонував зустрітися?

— Ні, не пропонував, але сказав, що Жанна непогана актриса, достойна гарної ролі. Я хотів улаштувати їм зустріч наче ненавмисно, у барі. Тим більше що напередодні він… — Євген затнувся. — Ну, коротше, він… Це, зрештою, справи не стосується… Я повинен був зайти за нею в бар о восьмій годині, але одержав це повідомлення. Я довго думав, куди і з ким вона могла податися, але так і не здогадався.

— Вона на той час була вже мертва. Ви залишили дівчину одну в барі приблизно о пів на п’яту і пішли на перегляд, де зустрілися з Гаранджою. Так?

— Так. Я побачив його після сеансу.

— Тобто приблизно о восьмій годині?

— Так.

— Прикра історія. Вам дуже не пощастило.

— Ще б пак! Я покладав такі сподівання на цей кінофестиваль. Це був величезний шанс і для неї, і для мене. А закінчилося ось чим…

— Той, хто все це зробив, мусить понести покарання, — докинув Авенір.

— Безумовно, — погодився Дементій. — Треба лише спочатку розібратися що до чого, і для цього мені знадобиться ваша допомога. Насамперед скажіть, чи мала вона з собою сумочку? Коли її знайшли в ліфті, вона нічого не мала при собі. Це дуже дивно, зазвичай дівчата без сумочок не ходять.

— Так, сумочка була. Я їй подарував. Вона там носила різний дріб’язок: косметику, носовичок… Така маленька сумочка зі шкіри, з її ініціалами.

— Дівчина могла залишити її вдома? Ми ще не оглядали її номер.

— Виключено. Я ніколи не бачив, щоб вона виходила без сумочки.

Дементій знову зробив якийсь запис у блокноті.

— І ще дещо мені здалося дивним, — продовжив Гиренко. — Вона носила намисто, а зараз його на ній нема. Може, доктор зняв, коли перевертав тіло?

— Намисто? Але на ній, коли знайшли тіло, не було ніякого намиста. Я, звичайно, перевірю. Ще щось можете сказати? Вона мала коханця? Чи як ви кажете — тата?

— Жанна була серйозною дівчиною і думала тільки про свою кар’єру. Вона знала, що їй ще рано виходити заміж.

— Ну, я вас не зовсім про заміж питаю… — почав був Дементій, але замовк на півслові, побачивши, як перемінився на обличчі Гиренко.

Після того як Євген пішов, Микола Дементій віддав розпорядження негайно розпочати пошуки сумочки Жанни, потім вийшов у хол до адміністратора:

— Скажіть, ви не могли б пригадати, на пані Задорожній було намисто, коли та прийшла до готелю?

Адміністратор довго мовчав, потім повільно вимовив:

— Так, здається, було. Пам’ятаю, тоді ще подумав, як прекрасно воно пасує до її засмаглої шкіри. Великі рожеві намистини з сердоліку.

— Маєте потрясну пам’ять, — похвалив майор. — Я вас вітаю.

Спостерігаючи за всім цим, Віталій Гаранджа замислився, хто цей високий худорлявий чоловік, який щойно вийшов з кімнатки позаду реєстраційної стійки і розмовляє з адміністратором. Напевно, він з міліції і, схоже, велика шишка. Мабуть, навіть очолює розслідування. Гаранджа довго його роздивлявся. Він помітив, що охоронець, який заходив до закапелка адміністратора з приятелем Жанни (Віталій відразу впізнав цього чоловіка), теж вийшов у хол і уважно зиркнув на нього. Потім начальник охорони підійшов до міліцейського чина і щось прошепотів йому, після чого той різко повернув голову і теж подивився в його бік. Гаранджу настільки захопило спостереження за перебігом подій, що він не відразу звернув увагу на те, що в усьому холі, крім нього, не було нікого з мешканців готелю, тільки співробітники міліції і готелю, і це певною мірою його виказувало. До того моменту, як він перехопив погляди двох чоловіків, Віталій Гаранджа насолоджувався тим, що може спостерігати події, а сам при цьому залишається начебто невидимим. Тепер же він відчув страх і спробував зробити вигляд, що зачитався газетою. «Напевно, не треба було приходити сюди так рано», — подумав він і відчув, як серце його закалаталося. Мабуть, він привернув до себе непотрібну увагу. Втім, у міліції не було причин зв’язувати його з мертвою дівчиною. Але, з іншого боку, можливо, безпечніше поки піти звідси. Він зараз встане і піде гуляти, а повернеться, коли в холі

1 ... 20 21 22 ... 49
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вакансія на вбивцю», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вакансія на вбивцю"