Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Моя хороша дівчинка, Ліля Ваніль 📚 - Українською

Читати книгу - "Моя хороша дівчинка, Ліля Ваніль"

1 145
0
30.08.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Моя хороша дівчинка" автора Ліля Ваніль. Жанр книги: 💛 Любовні романи / 💛 Короткий любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 68
Перейти на сторінку:
Розділ 10

Ніка

Це було правильне рішення. До дідька правильне, говорю своєму відображенню поки розчісую волосся. Цю мантру повторюю вже який день. Пари в універі змінились консультаціями, дати екзаменів стали відомі, й Катя мала повернутись з дня на день. Ніколи мені було думати про того Дем'яна. Хай розважається зі своєю Анастейшею, Крістіан зрадливий Грей.

Я тієї ночі, дурепа, довго не спала. Доки світло не дали. А дали його аж під ранок. І я замість того, щоб хоч трохи подрімати, полізла якогось біса у соцмережі. Шукати ту саму Анастейшу. Не сподівалась на успіх. Так по приколу вбила бісяче прізвисько. А тих Анастейш виявилось не більше сотні, й знайоме фото у червоній сукні світилося у другій двадцятці. На сторінці світлини з якогось святкування. Кафе, веселі обличчя. І Дем’ян...

Пам'ятаю, як серце тривожно забилось. І сказав би мені хтось, чому так розхвилювалась? Чому кожне фото збільшувала, щоб роздивитись у загальній масі знайоме обличчя? Наче божевільний сталкер, вишукувала відтінки емоцій, роздивлялась, хто з ним поряд. І гадала, що він в цей момент думав. Про що так весело говорив з симпатичним парубком по сусідству… Що шепотів на вухо сексуальній брюнетці в темно-синій сукні. Чому так здивовано витріщався на скромну дівчинку у костюмі Снігурки. Здається навіть мера побачила, але то вже, мабуть, глюк якийсь примарився. Дем'ян хоч і мажор, але хіба настільки, щоб так вільно тусити з "батьком-хранителем" нашого міста. І трохи заздрила всім тим шикарним дівчатам з якими він танцював.

І вона, Анастейша, теж там мелькала у своєму дратівливо-червоному вбранні. Звісно фото з нею були особливі. Романтичні, гарні, наче обкладинки до жіночого роману — сніг, новорічні вогники на гілках, вони обличчям одне до одного. Близько, шалено близько. Все, як велять закони любовної історії. А на наступній вже цілуються.

Серце стиснулось, закровило. Я швидко вийшла зі сторінки, вимкнула телефон. Які ще докази потрібні? Вони пара.

Жінка жінку завжди зрозуміє. Вона дивилась на нього закоханими очима. А він… він зацікавлено. Як на мене, там на кухні, коли лікував. Ох... лікував-лікував... й полікував. Ногу... А хто буде після нього серце лікувати?

Роздратовано зав’язую хвоста, а він розпадається, знову перев’язую. Бачу, що вже не встигаю, психую і залишаю волосся розпущеним. На консультації не багато доведеться записувати, то може й не заважатиме.

Встигаю забігти в аудиторію за кілька хвилин до приходу викладача. Місць вільних повно. Ой, ризикують наші... Максим Андріянович чітко запам'ятовує всіх, хто був і не грузить. А кого не було, навмисне валить питаннями по тих темах, які обговорювались на консультації.

— Нік! — чую голос Каті.

Підіймаю голову, пробігаюсь по рядах. Сидить майже на самому  верху. Чого туди забралась? Махає рукою.

Я взагалі хотіла сісти на першому або другому ряду, але йду до неї.

— Привіт! — Плюхаюсь поряд, дістаю з рюкзака конспект і ручку.

— Нікуля, так рада тебе бачити, — тихо верещить. Несподівано згрібає в обійми.

Ошаліло кліпаю віями.

— Я теж…

— Я стільки всього маю тобі розповісти… — тараторить. Ледь не захлинається від радості.

— Зачекай-но, ти хіба не збиралась на саму вже сесію повернутись?

Бурхлива радість трохи приглушується. Стискає губи.

— Збиралась... Але в Даміра якісь проблеми у сім’ї. Ми вирішили приїхати раніше, — наче тінь набігає на обличчя.

— Ясно... — тягну. Мимоволі задумуюсь. Що ж це за сім’я у Даміра така. Вони ж у Буковелі відпочивали. У сезон це просто шалена купа грошей. Дамір не здавався таким уже мажором. Принаймні ті кілька разів, що я його бачила.

— Ну, нічого, ми надолужимо! — відкидає за спину довгі світлі локони. На вустах знову радісна посмішка. — А ти як? Що з тобою трапилось? Саня і Дамір приїхали такі стривожені. Сказали, що ти тачку якусь зловила і сіла в неї. Вони не встигли наздогнати.

Кусаю губи. Щось відповісти таки треба...

— Я не пам’ятаю Кать, — зізнаюсь. — З того вечора геть нічого не пам'ятаю...

— Як це не пам’ятаєш? — здивовано округлює очі. — Чому? Ти вдарилась?

Хитаю головою.

— Дорого ранку, шановні студенти! Відкладаємо розмови й відкриваємо свої мізки для нових знань. Тих, які ви мали здобути протягом семестру, але так і не спромоглись, — раптово звучить зичний голос викладача.

Ми за бурхливими обговореннями навіть не помітили, як він зайшов.

— Потім! — шепочу одними губами.

— Гей, гальорка, місць купа. Живо пересідаємо униз! — говорить викладач, стріляючи суворим поглядом саме в нашу парочку.

Катя зітхає, і ми, а з нами ще пара-трійка однокурсників, зібравши манатки, мігруємо ближче до викладацької кафедри. Прямого наказу ослухатись не сміє ніхто.

— Гаразд... — знаходить час прошепотіти Катька. — Але після пар очікую на детальну розповідь, з усіма пікантними подробицями, — хитро посміхається, так, наче я їй збираюсь розповісти романтичну казку, а не звичайнісіньку ситуацію на дорозі... — Ну, ти Лісовська й дала... До незнайомого мужика у машину… — хитає головою.

Поговорити вдається уже після консультації, коли ми свої стомлені тушки тягнемо в бік зупинку. Образу я не забула. Суплюсь, дивлячись собі під ноги. А Катька навіть не помічає, тараторить собі про Буковель, захлинається від захвату. Але раптом переривається.

— Ти ж не ревнуєш, Ніка?

— Що? — навіть голову підводжу, нарешті в очі наважуюсь глянути.

— Ну, йдеш така сумна, сніг жбурляєш ногою. Ревнуєш Даміра?

Я навіть рота відкриваю від здивування. Це ж треба таке вигадати!

— О, господи! Ні, звичайно! — навіть трохи голос підвищую. Ледь стримуюсь, щоб плечима не пересмикнути. Знала б Катя наскільки мені неприємний її Дамір.

— Це добре. Не те щоб я переймалась, — знизує плечима. — Все ж між вами нічого не було…

Серце пропускає удар. Гаряча рука на моїй шиї наче наживо. Мимоволі притуляю долоню до горла. Під шарфом б'ється тривожно пульс у жилці.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 20 21 22 ... 68
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Моя хороша дівчинка, Ліля Ваніль», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Моя хороша дівчинка, Ліля Ваніль"