Читати книгу - "Дим"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дим" автора Володимир Худенко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 84
Перейти на сторінку:
казка така. В усякому разі, місцеві так і кличуть це місце каменюкою. Ото як їде хто автобусом, так і: «Спиніть коло каменюки», або: «Мені в Шевченкове, до каменюки, почім?». То тиха така місцина, трохи печальна. Там часто на день виведення військ збираються довколишні ветерані-афганці, бував кілька разів і Антон. Ірина його все випихала їздити на ті зльоти, а він часто однікувався, поки врешті чесно їй не сказав, що не хоче, не може там уже нікого бачити. Він навіть і на мітинг на День Перемоги до братської могили не ходив – там читали і його прізвище разом з іншими воїнами-інтернаціоналістами, уродженцями села, а орендатори інколи давали по мішку зерна їм та ще живим ветеранам Вітчизняної.

Зліва подалі від дороги вже видніється й Шевченкове – од села до пам’ятного знаку тягнеться курна дорога понад полями. Антону подумалось раптом: а що, аби Сашко Максименко якимось чином раптом воскрес і повертався тепер додому з Афганістану? Чи впізнав би він рідні місцини? Може б, і впізнав, бо майже все тут зосталось таким, як і п’ятнадцять років тому, в усякому разі – по Роменській трасі. Осьо зліва тягнеться село, а там далі міст над каналом, болотиста місцевість. Справа поворот на Торговицю, не дорога навіть, а так – стежина. Там серед лісу хуторець однойменний, усього з п’ять хаток, онде і крівлі вже їхні видніються з-за дерев. Хати Шевченкового уже впритул до тополеньок над дорогою, і ось перехрестя – наліво в центр села, а направо поворот на Дубов’язівку, затінена асфальтована дорога. За нею зразу автобусна зупинка з мозаїчним портретом Кобзаря. За зупинкою вуличка села, зліва і справа, справа ще поворот на тутешню ферму та елеватор. Вуличка це крайня, околична, хоч і лежить вздовж Роменської траси. Тут чимало покинутих занедбаних дворищ, старенький цвинтар, а поодинокі городики вже сягають безкраїх полів у тіні віддалених лісосмуг.

Раніше село звалось Гирявка, так його й досі багато хто зве. А перейменували його вже після революції на честь, ясна річ, Тараса Григоровича Шевченка, котрий бував тут проїздом. Вже після заслання в 1859-му році він повертався з Києва в Петербург і гостював тут у своїх друзів, братів Лазаревських. Є чимало місцевих легенд про ті гостини – як Тарас Григорович походжав тут по селу – воно тоді було скоріше хутором, як і про що він розмовляв з кріпаками, як малював портрети хазяїв… Є навіть свідчення, що саме тут він написав одну з редакцій свого вірша:

«Ой на горі ромен цвіте,

Долиною козак іде

Та у журби питається,

Де та доля пишається?»…

* * *

Од самих околиць Шевченкового і майже до самого Підлипного таке хтозна й що… Самі лиш скошені сиротливі ниви. Потім промелькне справа під дорогою гайок Мокра Долина, а зліва на обочині – невеликий смітник із сухим листям та обривками поліетилену. Відси вже недалеко і Конотоп. Покажеться спочатку сумовите Підлипне – онно воно там, в далині, невелике село, що вже бозна й коли приросло до міста, стало заледве не окремим його районом. Тільки й того, що числиться окремо, а туди ж навіть і міські маршрутки доходять. Підлипне те з дороги майже й не видно. Покажеться спочатку такий похилий ярок, дорога пірне в нього, і ось вже блищить у призахіднім світлі невеликий ставочок справа від дороги та видніються перед ним поодинокі сільські городи. Городи нині вибрані та викошені, дехто навіть палить онно на обніжках бадилля, й низький дим стелеться вздовж дороги.

Антон відволікся – якась зграйка розхристаної молоді чкурнула через дорогу од городів, автобус трохи пригальмував. Двоє хлопчаків та троє юнок пробігли через Роменську трасу, сміючись, та й згубилися в диму. Призахідне сонце ховалось за високовольтними лініями, сліпило очі.

– Не вкачалась? – спитав Антон у примовклої Іри.

– Та ні, – мляво всміхнулася та.

Минули ярок, показалась зліва курна дорога кудись на віддалені села, а справа промелькнула перша підлипенська вуличка. Осьо й зупинка їхня, справа від дороги, така ж мозаїчна, як і скрізь, під високими тополями. Тільки й видніється напроти неї те вечірнє Підлипне, за широчезним лугом з дикими травами, в рідкім мереживі стежин. Самі дахи хатинок та садки подекуди. А ще зліва од дороги, трохи подалі – підстанція. Величезні електроопори висяться вздовж Роменської траси, плетуть над нею своє залізне павутиння. Антон згадав, як казала, бува, забобонна баба Маня – мовляв, є така Біблія… Чогось, по її, якась особлива Біблія є, і вона ніби схована бозна й де. Так от – у тій Біблії, мовляв, написано, що перед кінцем світу землю окутає залізне павутиння і літатимуть сталеві птахи. Ото так потрясала баба Маня пальцем і казала – перед кінцем світу. А в тій Біблії, мовляв, усе начисто написано, що й коли буде. Тільки її мало хто читав, от що. Десь вона там захована, еге ж.

Антон насправді не знав, чи та баба Маня й звичайну Біблію коли держала в руках. Він пам’ятав один випадок з тої пори, як їхній Валерка ходив до школи ще. Сама ж баба Маня розказувала, і не раз. Отож були в неї, баби Мані, ікони ще від покійної матері, вона їх привезла аж з-під Охтирки, відки була родом. Йванович там служив в армії в тих місцинах і привіз до Карабутова бабу Маню, а вона привезла дві ікони, що їй дала мати. Жили вони з матір’ю в тому селі під Охтиркою вкрай бідно і самі – батька їхнього не стало в голод, а разом з ним і всіх баби Мані дідів-бабів… Так вона сама розказувала. І ото поставила вона ті ікони в хаті на покуті, як вже побралися зі Йвановичем. Ну як побрались – як і всі тоді, ніякого

1 ... 20 21 22 ... 84
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дим», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дим"