Читати книгу - "Не в красі щастя, Ангеліна Кріхелі"

- Ось так знахідка...

- Що це? Тобі це знайоме? - вона чомусь перейшла на шепіт, сідаючи на землю поряд.

Роман трохи помовчав. Покрутив у руках предмет, дбайливо поклав його у пластиковий конверт.

- Я знаю людину, якій належав цей ніж, - насупившись, відповів чоловік. - Але він би не скоїв злочин, реалізований, мабуть, саме за допомогою цього ножа. Дивно...

- Невже ти знаєш усі ножі на світі?

Слідчий хмикнув.

– Всі й не треба. Але серед злочинців є чітка ієрархія. В останні роки вона стала активно хитатися, порядки порушуються. Та це таке... Я не про те. Поважаючі себе авторитети зазвичай мають якісь відмінні предмети, небезпечні аксесуари. Зазвичай ручної роботи. Дуже майстерно виконані.

Аліна жваво закивала.

- Я помітила гарне різьблення.

- Це не просто різьблення. У орнаменті зашифровано багато важливої інформації. Власник розповідав мені про це.

- Не думала, що ув'язнені такі відверті зі слідчими, - здивувалася Аліна.

- Правильно не думала. Це скоріше виняток, ніж правило. Він вважав мене справедливим після того, як я не дав засадити одного його підопічного. На хлопця хотіли повісити вбивство тільки на тій підставі, що він був судимий раніше. Проте доказів не було. А слідчий дуже хотів довгоочікуваної зірки на погони. Я вліз, — гірко посміхнувся Роман до своїх спогадів.

- Ти мав проблеми? – співчутливо спитала вона.

- Не те, щоб так, - відповів він ухильно. Замислено глянув на неї і зважився на відвертість, мабуть, вважаючи гідною довіри: — Мене перевели сюди з мінус однією зіркою на погонах. А того слідчого швидко перевели до столиці. Без підвищення, щоправда. Але він і так непогано влаштувався. Я взагалі теж не скаржуся.

- А що той убивця? Чи правда не винен виявився?

- Як не дивно, але правда. Але це справа минула, - пожвавішав він. - Набагато цікавіше, що власник ножа від справ відійшов, сколотивши солідний капітал, на фундаменті якого розпочав новий бізнес. По-чистому. А на своє місце ходачив у наступники того хлопця. Він мені й інформаторів постачає іноді, на подяку. Загалом це не може бути його роботою.

- А що це? - не вгамовувалася Аліна, зацікавлена цілою детективною історією, що розгортається прямо в неї на очах.

- Рік тому в цьому районі було вбито дівчину. Ні мотиву, ні доказів, ні свідків, ні підозрюваних... Тільки факт катувань сексуального характеру та смертельне ножове поранення.

Дівчина скривилася. Сказане жваво нагадало їй про причини переїзду до цього міста. На місці нещасної могла б опинитися і вона сама, якби не встигла втекти. Щоправда, кошмари і тут її знаходять. Нехай навіть не особисто.

Повисла задумлива тиша. Пес переводив погляд із господині на слідчого і назад. Коротко заскулив, привертаючи до себе увагу.

- Голде, ти молодчина! - жваво подякував чоловік. - Але як же ти знайшов?

Пес так пронизливо подивився йому в очі, ніби намагався переказати події зі свого кута зору.

- Ну, - зам'явся він, не в змозі зрозуміти німу мову, - у будь-якому разі дякую тобі.

Хотів був погладити собаку, простягнув до нього розкриту долоню. А пес візьми та вклади в неї свою лапу. Як для чоловічого рукостискання.

Роман злякано підвівся з землі.

- Ти знаєш, це дуже нетипові навички для щеняти такого віку... - розгублено промовив слідчий, не відриваючи погляду від собаки. - Якщо ти не проти, я проконсультуюсь із нашими кінологами. Те, як він усе розуміє... Боюся навіть зіпсувати вроджений талант дресируванням. Та й заводчику подзвоню ще раз. Дивно це. Може, він чогось не сказав мені про виводок, який виставив на продаж.

Аліна кивнула, обробляючи отриману інформацію.

- А з ножем що робитимеш? – кивнула на пластиковий конверт у його руках.

- Чому ти питаєш?

- Якщо ти вважаєш власника не винним, але віддаси ножа фахівцям, то його ж першим запідозрять.

- Правильно, - шанобливо кивнув Роман. - Тому з експертизою я почекаю. Вихідні, свята на носі.

Змотаюся в одне містечко, навідаю старого знайомого. Раптом випливе, хто хотів його підставити. Ви тут не нудьгуйте без мене.

Замислено потягнувся до неї, ніби збирався поцілувати на прощання. Але вчасно обсмикнув себе, упіймавши здивований погляд Аліни.

Що це він справді так розслабився? Можна подумати, що сімейна прогулянка. Але як підкуповувала ця її кмітливість та вроджена затишність.

З Голдом попрощався окремо, і квапливо попрямував до машини. Вихідні будуть насиченішими, ніж він планував.