Читати книгу - "Джонатан Стрейндж і м-р Норрелл, Сюзанна Кларк"

— Вони мене змусили. Ласеллз і Норрелл. Ласеллз сплатив мої борги, щоб я міг залишити Королівську лаву[369]. Я завжди був вашим другом.

Дролайт затинався; навіть божевільний навряд чи повірив би його словам.

Стрейндж підняв голову і задерикувато глянув на Дролайта, але у Пітьмі Дролайт не міг розгледіти вираз його обличчя.

— Я був божевільним, Левкрокото! — прошипів Стрейндж. — Тобі ж про це казали? Що ж, це правда. Я був божевільним і стану таким знову. Але відколи ти прибув до цього міста, я уникав… уникав певних заклять, аби бути при ясному розумі, коли побачу тебе. При своєму старому розумі. Щоби я впізнав тебе і розумів усе, що маю сказати тобі. У Пітьмі я багато що збагнув, Левкрокото, і тепер знаю: я не зможу зробити це самотужки. Я покликав тебе, щоби ти мені допоміг.

— Справді? Який же я радий! Я зроблю що завгодно! Дякую вам! Дякую!

Однак, промовляючи ці слова, Дролайт питав себе, скільки ще Стрейндж збирається його тут тримати; від самої думки у нього серце пішло у п’яти.

— Як… Як… — Здавалося, Стрейнджу важко тримати купи свої думки. Маг провів руками у повітрі. — Як звати дружину Поула?

— Леді Поул?

— Так, але… інші її імена.

— Емма Вінтертаун?

— Так, точно. Емма Вінтертаун. Де вона? Зараз?

— Її відіслали до божевільні у Йоркширі. Звісно, це мало лишатися величезною таємницею, але я довідався правду. У в’язниці Королівської лави я познайомився з чоловіком, чий син закоханий у швачку, а вона все це достеменно знала, бо їй замовили йоркширський гардероб для леді Поул — у Йоркширі дуже холодно. Її відвезли у місце, яке зветься Стер-щось-там — звісно, леді Поул, а не швачку. Стер-щось там. Заждіть! Я зараз скажу! Я знаю, присягаюся! Стеркросс-Голл у Йоркширі.

— Стеркросс? Мені відома ця назва.

— Так, так, відома! Адже винаймає господу ваш друг. Колись він був магом чи то в Ньюкаслі, чи то в Йорку, чи ще десь на півночі — але я не знаю його імені. Схоже, містер Норрелл завдав йому образи якось раз — чи навіть двічі. Тож, коли леді Поул збожеволіла, Чилдермасс вирішив залагодити справу і порадити його серу Волтеру як держателя притулку для душевно хворих.

Запала тиша. Дролайт намагався збагнути, що зі сказаного зрозумів Стрейндж. А тоді маг промовив:

— Емма Вінтертаун не божевільна. Вона лише здається такою. Але це Норреллова провина. Він викликав фейрі, щоби повернути її з мертвих, і в обмін на послугу дав тому фейрі всі права на леді. Той самий фейрі зазіхав на свободу короля Англії і зачарував щонайменше двох підданих його величності, серед яких і моя дружина! — Він ненадовго змовк. — Левкрокото, твоє перше завдання — повідомити Джонові Чилдермассу те, що я тобі щойно розповів, і доставити йому ось це.

Стрейндж витягнув щось із кишені сурдута й віддав Дролайту. То була коробочка розміром із табакерку, тільки довша й вужча. Дролайт узяв її і поклав у кишеню.

Стрейндж важко зітхнув. Схоже, що потреба ясно говорити виснажила його.

— Твоє друге завдання… Твоє друге завдання — передати повідомлення усім магам Англії. Ти мене розумієш?

— О, так! Але…

— Але що?

— Але є тільки один.

— Що?

— Сер, є тільки один маг. Оскільки ви тут, в Англії залишився тільки один маг.

Здавалося, Стрейндж якусь мить розмірковував про почуте, а тоді сказав:

— Мої учні — маги. Усі чоловіки та жінки, що коли-небудь хотіли стати Норрелловими учнями, — також маги. Ще один — Чилдермасс. Ще — Сеґундус. І Ганіфут. Передплатники магічних видань. Члени старих товариств. Англія повниться магами. Їх сотні! Може, й тисячі! Норрелл відмовляв їм. Норрелл відкидав їх. Норрелл змусив їх замовкнути. Але вони все одно лишаються магами. Скажи їм таке. — Важко дихаючи, маг торкнувся рукою чола. — Дерево говорить до каменя; камінь говорить до води. Усе не так складно, як ми гадали. Скажи їм прочитати те, що написано в небі. Скажи їм запитати в дощу! Всі старі союзи Джона Ускґласса досі чинні. Я відряджаю посланців, аби вони нагадали камінню, небу та дощу про давні обітниці. Скажи їм… — Але Стрейнджеві знову не вдалося дібрати слова. Він жестом намалював щось у повітрі і додав: — Я не можу пояснити. Левкрокото, ти розумієш?

— Так. О, так! — відповів Дролайт, гадки не маючи, що меле Стрейндж.

— Добре. А тепер повтори мені повідомлення, які я доручив тобі. Перекажи їх мені.

Дролайт так і вчинив. Довгі роки збирання і повторювання огидних пліток про знайомих привчили його запам’ятовувати імена й факти. Перше повідомлення Дролайт відтворив бездоганно, але друге перетворилося на уривчасті речення про магів, які стоять під дощем і дивляться на каміння.

— Я покажу тобі, — мовив Стрейндж, — і тоді ти зрозумієш. Левкрокото, якщо ти виконаєш ці три завдання, я не буду мститися тобі. Я не завдам тобі шкоди. Достав ці три повідомлення — і можеш вертатися до своїх нічних полювань і далі губити чоловіків та жінок.

— Спасибі вам! Спасибі! — вдячно видихнув Дролайт, аж раптом його понизало жахливе усвідомлення. — Три! Але, сер, ви дали мені тільки два!

— Три повідомлення, Левкрокото, — стомлено повторив Стрейндж. — Ти маєш доставити три повідомлення.

— Так, але ви не сказали, яке ж третє!

Стрейндж промовчав. Він відвернувся, бурмочучи щось собі під ніс.

Пропри увесь переляк, Дролайт дуже хотів підійти до мага і добряче трусонути його. Певно, він би так і зробив, якби гадав, що це хоч трохи допоможе. Сльози жалю до себе стікали обличчям Дролайта. Тепер Стрейндж уб’є його за те, що він не виконав третє доручення, — а це ж навіть не його провина.

— Левкрокото, — раптом повернувся до нього Стрейндж. — Принеси мені води напитися.

Дролайт роззирнувся. Посеред площі була криниця. Він підійшов до неї і побачив старезну залізну чашку, прикуту до каміння довгим іржавим ланцюгом. Дролайт відсунув кришку криниці, витягнув відро води і трохи зачерпнув чашкою. Йому бридко було до неї торкатися. Як не дивно, після всього, що трапилося з Дролайтом того дня, саме залізна чашка викликала в ньому найбільше огиди. Він завжди любив красиві речі, але тепер усе, що його оточувало, було жахливим. То все провина магів. Як же він їх ненавидів!

— Сер? Пане магу? — гукнув він. — Вам доведеться підійти сюди, щоб напитися.

Задля пояснення він показав залізний ланцюг.

Стрейндж підійшов ближче, але простягнуту чашку не взяв. Натомість він витягнув з кишені крихітний флакон і вручив його Дролайтові, наказавши:

— Додай у воду шість крапель.

Дролайт