Читати книгу - "Війни художників"

Наказ зустрітися з Коротковим Гущенко одержав безпосередньо від Фітіна в телеграмі, що вчора прийшла в посольство. У кафе, крім Гущенка, був лише один відвідувач, який, мабуть, із самісінького ранку наливався пивом. На ньому якась м’ята уніформа — здається, будівельника. Будівельник час од часу клацає пальцями і замовляє черговий кухоль пива і, коли кельнер ставить його перед ним, довго вичитує того за те, що пиво налите не по вінця. Кельнер із винуватим виглядом пояснює, що пиво наливається не по вінця, а на палець нижче. На що будівельник кричить:

— А піна?! — маючи на увазі, що офіціант не враховує товщину піни.

Коротков з’являється майже о пів на другу. Високий брюнет середнього віку з виразними очима і тонкими губами, має атлетичну фігуру. Коротков на мить зупиняється у дверях, озирається і, посміхаючись, прямує до Гущенка.

— Привіт, Миколо. Боявся, чи впізнаю. Але, на щастя, тут помилитися важко, — він говорить тихо, німецькою мовою і киває на будівельника, який нарешті віддав офіціантові свої марки. — Вам величезна подяка від Меркулова і Фітіна. Вважайте вашу місію на цьому завершеною. Відпочивайте, спілкуйтеся з колегами по цеху. І це все. Фітін просив мене передати вам інформацію про завершення місії особисто, щоб Кобулов не навантажив вас іще чимось. До речі, завтра має приїхати ваша дружина…

До них підходить офіціант, і Коротков замовляє дві ерзац-кави. Той трохи невдоволено запитує чи не хочуть пани пива або шнапсу. Почувши, що не хочуть, іде наливати черговий бокал пива будівельнику.

— А як щодо мого завдання зі збору особистої інформації про фюрера? — Гущенко посміхається, він не приховує радості від того, що приїде Марія.

— Це тривале завдання. Ви повинні продовжувати спілкуватися зі своїми знайомими. Особливо з Гофманом. Інформацію викладете частинами. Робити це можете лише в посольстві. Ми виділимо вам для цього якщо не кімнату, то окреме місце. Відправлятися в Москву ця інформація буде виключно дипломатичною поштою. Із собою ви не повинні назад везти жодного папірця.

— Багато з того, про що я повідомлю, можна дізнатися з англійських газет.

— Так. Шпигунство — вимираюча професія. Скоро за нас усе будуть робити газети. Але, по-перше, інформація в газетах буває правильною або помилковою. І саме ви можете або спростувати, або підтвердити її. А по-друге, ми з вами маємо постійно підтверджувати свою корисність. На жаль. А може, на щастя.

Коротков попрощався, потиснув Гущенкові руку й пішов.

Гущенко розрахувався за каву. Він би волів ще посидіти і подумати, але треба було йти, принаймні, щоб не свідчити в поліції — конфлікт між будівельником і офіціантом наближався до апогею.

Коли він ступив на бруківку і зачинив двері, сніп яскравого сонячного світла вдарив йому в очі. Гущенко зажмурився і раптом зрозумів, що важке ярмо звалилося з його плечей. І ще — і це найголовніше: до нього їде Марія!

Розповідь князя фон Клейста тривала до пізньої ночі. Її кілька разів переривав ввічливий стукіт у двері секретаря, якому граф відповідав проханням «не турбувати». Кілька разів він наказував секретарю принести кави з печивом.

— Звідкіля ви все це знаєте? — запитав я графа.

— Я збирав інформацію, що називається, по крихтах. Деякі моменти я накидав у вигляді ескізів і здогадок. Але впевнений, що приблизно все так і було. Багато чого розповіла мені мама, яка, як ви розумієте, стала мадам Лілією фон Клейст. Тоді батько просто захотів узяти участь у її долі і фактично вирвав із пазурів Лаврентія Берії й НКВС. Співчуття переросло у велике кохання, а згодом — у щасливий шлюб. Для отримання німецького громадянства довелося відновлювати мамину родослівну і, як тоді вимагалося, доводити її арійське походження. Усе спростилося, коли виявилося, що її предки були далекими родичами особистого фотографа і друга фюрера Генріха Гофмана.

Але мамине щастя було не дуже довгим. Після поразки Німеччини батько був засуджений судом антигітлерівської коаліції, як один із найближчого оточення Ріббентропа, і провів у таборах десять років. У 1970 році мені вдалося зустрітися у Роттердамі із самим Миколою Гущенком і його дружиною Марією. Вони гостювали там у його брата. Ми проговорили майже добу, і таким чином мозаїка склалася у велику картину. На жаль, більшості учасників цієї історії тепер уже немає серед живих.

До речі, серед моїх останніх надбань — копія телеграми резидента в Берліні Кобулова, датована липнем 40-го. Її щойно розсекретили російські архіви. Він простягнув мені аркуш:

«Посольство СРСР у Берліні

Кобулов

Наркому внутрішніх справ Берії

Цілком таємно

24 червня я і тов. Павлов брали участь у прийомі, який був організований художнику тов. Гущенку, як представнику ВОКСу, Клейстом, Ростом і Шютте — працівниками бюро Ріббентропа. Прийом полягав в огляді визначних пам’яток Берліна, у тому числі і заводів Сімменс — Шукерт, в сніданках і обідах. На питання, як скоро Німеччина думає впоратися з Англією, Клейст відповів, що для цього, за їх розрахунками, буде потрібно шість тижнів.

Під час вечері 25 червня Клейст, підпивши, тримав себе вкрай розв’язно. Заявив, що вони розуміють, що перемога над англійським островом не означає розвалу Британської імперії й не призведе до здачі її колоніальних володінь Німеччині.

Клейст, Шютте, Рост у захопленні