Читати книгу - "Літа зрілості короля Генріха IV"

Агріппа відповідає:

— Адже небіжчик був куди слабкіший за вас! А я дуже рано навчився від вас, величносте, завжди стояти за гнаних і стражденних.

Анрі обнімає простосердого рубаку й каже:

— У вас, гугенотів, вистачає чесноти й на себе, і на своїх зрадників.

Отаким чином король і його протестанти владнали всі свої непорозуміння. На прощання вони потиснули руки.

Тим часом Морней був за столом дуже мовчазний, як не рахувати лекції про вічне блаженство, що навела смуток на Анрі. Тепер той зостався в спорожнілій залі вдвох із паном дю Плессі-Морнеєм. Уже вечоріло. Загаяні гості, виходячи, наприпослідок озиралися з порога. Король напевне мав ще порадитися про найважливіше, бо зайшов у віконну нішу зі своїм давнім порадником, найпершим серед протестантів; його навіть називали їхнім папою. Тоді вже останні з двохсот бенкетників, тихо ступаючи, вийшли і нечутно зачинили двері.

Анрі за руку підвів Філіппа до вікна й став перед ним, вивчаючи поглядом знайоме обличчя: яке воно стало маленьке під непомірно вирослим чолом! Очі дивляться розумно; ми все ж тримаємось, коли не зважати на деякі зриви, як тоді, з Сен-Фалем. Погляд досвідчений, але не бадьорий, — від цієї людини нема чого сподіватись дерзань. «Коли ми були молоді, моє королівство Наварра, досить сумнівне самою своєю природою, мало в його особі спритного дипломата, що самою силою своєї любові до правди міг викрити всіх брехунів. Де ви, давні часи! А втім, саме тоді ми найдужче боялись ножа, бо ще не виправдали свого життя, були аж надміру жадібні до своїх майбутніх діянь і не відали розчарування в них».

— Філіппе, чи багато ми досягли?

— Всього, що було призначене вам чи покладене на вас, величносте. Зрозумійте, що наш господь багато чого іншого й не вимагає, і не дозволяє.

— А ви знаєте, пане дю Плессі, що в світі назріває велика війна?

— Мене ж не допущено на вашу раду. Ухвали всевишнього я пізнаю через пережиті випробування. Мене печуть свіжі, відкриті рани, а остання чекає попереду.

Щo там він шепоче в сутіні? Чоло похилено, воно закриває обличчя. Морней підводить його й виразно промовляє:

— Збережіть мир у світі, поки самі ще живете. Величносте, як тільки ваш віддих замре, з вас знімається ваша висока відповідальність, вона повертається до бога.

— І це все? — спитав Анрі.— Отакий вигляд має твоє безсмертя, Філіппе? Твоє вічне блаженство?

Замість відповіді Анрі почув тільки зітхання, і йому захотілось відвернутися. Проте він іще сказав:

— Ваше розуміння бога дивовижно збагатилось. Ви говорите про нього так учено, що він уже не може, як колись, наповнювати ваше серце. Ось ми ще раз зустрілися з вами на цьому світі, а у вас у думках тільки ваша філософія вічності.

— Мій син поліг при штурмі Гельдерна, — сказав Морней просто й чітко.

Анрі пригорнув його до себе.

— Бідолашний мій!

Їхні руки довго лишалися сплетені. Сліз на очах не було. Згодом Морней напише трактат «Про сльози». В дійсності він не плаче, та й Анрі тепер плаче тільки з дрібніших приводів. Вирішальні події застають його закутим у панцер.

— Ваш єдиний син, — мовив Анрі з притиском. Це могло означати: «Яке ж пуття з вашої віри?»

Морней сказав так само просто:

— Тепер я не мию сина, а отже, й дружини.

Що він має на увазі, спитав Анрі. Чи пані де Морней уже отримала тяжку звістку?

— Вона нічого не знає,— сказав прибитий долею. — Сьогодні до мене приїхав гонець. Я сам мушу повідомити її; вона цієї звістки не переживе. Тоді я буду в розлуці з обома тими, для кого жив, — то невже не побачуся з ними там?

— У вас є внутрішня певність.

— Нема її! — вигукнув Морней. І зразу додав сухо й спокійно: — Шарлотта не просто покине мене, вона зробить це з власної волі. Мене гнітить страх, що любов минається, а з нею й усе, надто ж надія на вічне блаженство.

— Друже, нам нема чого боятись, — сказав Анрі.— Я знаю це від сьогодні і тому благословляю свій приїзд до Лa-Рошєлі. Під кінець якийсь голос скаже нам: «Ми не вмираємо», — але це означатиме тільки, що ми зробили своє.

Морней зрозумів це як останнє слово короля, — так підказав йому ляк, що стрепенувся в серці. Він уклонився і відійшов. На прощання король наказав:

— Коли ваше передбачення справдиться, напишіть мені. Я хочу знати достеменно, як помирала пані де Морней.

Дяка

Аж коли король повертався до Парижа, стало видно, який успішний був цей візит. Залога Ла-Рошелі супроводила його аж до найближчої протестантської фортеці, а звідти вийшов новий загін, щоб провести його до дальшої. З усієї країни з'їжджалися на конях дворяни — байдужо якої віри; вони неодмінно хотіли побачити його. Подекуди коні тягли карету ступою — такі натовпи були па дорозі. Люди замішувались між його вояків і говорили, що хочуть провести його аж до столиці. А він тлумачив тільки сам собі, що в них на серці. Бо вони самі цього не розуміли й не вміли виразити.

Тільки но Анрі прибув до Парижа, як прилетіла з Лондона звістка про замах на короля Якова[101]. Під Вестмінстерським палацом накладено було пороху, але ту міну вчасно знайшли. Якби ні, то всіх, хто зібрався в палаці, рознесло б на шматки — і короля, і принців та перів, і весь парламент; від англійської корони б не лишилось нічого. Пороху там було стільки, що вистачило б зірвати півміста. То був би найжахливіший злочин за все сторіччя. А люди добре знають, хто в наші часи сіє чвари своїм ученням. Хто підкопується під наші ноги, хто виготовляє засоби, щоб усіх нас висадити в повітря, і ввозить їх до кожної держави християнського світу, яка ще лишається вільною. Терпеливість вільних народів полегшує їхнім ворогам роботу, не кажучи вже про те, що ці вороги всюди мають спільників і що уряди дуже нетривкі.

Без зайвих слів було визнано, що тут доклало рук Товариство Ісусове, а за ним стоїть Іспанія. Держава, вже зломлена, але ще не до кінця, ніяк не може вгамуватись. Розуму й скромності вона вчиться не дуже охоче, зате хитрощів і злочинів — залюбки. Стара влада породжує новий бойовий загін — духовних вояків, якщо