Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

— Від панянки Баочай, — відповіла та.

— Он воно що, — зітхнула Сян’юнь. — А мені здалося — від Дайюй. Ваших панянок я давно знаю, але жодній з них не зрівнятися з Баочай. Як жаль, що ми з нею не рідні сестри! Якби в мене була така сестра, вона замінила б мені батьків!

Очі її наповнилися слізьми й почервоніли.

— Ну, гаразд, годі! — заходився втішати її Баоюй. — Не треба про це згадувати.

— Але я вже згадала! — сказала Сян’юнь. — Я все прекрасно розумію: ти боїшся, як би сестриця Дайюй не довідалася, що я хвалю Баочай. Адже їй це не сподобається! Вірно?

— Панянка Сян’юнь з кожним роком стає все більш відвертою! — вигукнула Сіжень.

— Зовсім нещодавно я сказав, що з вами важко розмовляти, — зауважив Баоюй, — і не помилився.

— Милий братику, краще помовч, а то слухати гидко, — посміхаючись, мовила Сян’юнь. — Адже розмовляємо ми з тобою — і все добре. Та варто з’явитися сестриці Дайюй — ти відразу губишся.

— Годі жартувати! — перебила їх Сіжень. — А в мене до вас прохання, панянко.

— Яке? — запитала Сян’юнь.

— Я зшила черевики, але не встигла зробити прорізу для вставки кольорових стрічок, — відповіла Сіжень, — два дні прохворіла. Чи не допоможете мені?

— Дивно! — вигукнула Сян’юнь. — У вас у домі всі вміють і кроїти й вишивати! Чому тобі спало на думку звернутися до мене? Адже це справа служниць, варто тобі розпорядитись, і відразу все буде виконано!

— На жаль, це неможливо! — похитала головою Сіжень. — Не кожну роботу доручиш іншим. Невже ви не знаєте?

Сян’юнь здогадалася, що черевики зшито для Баоюя, і посміхнулася:

— Добре, я тобі допоможу. Якщо, звичайно, ці черевики твої! Інакше не стану!

— Ну що ви! — з докором мовила Сіжень. — Якби вони були не мої, невже я посміла б вас турбувати? Черевики мої, чесно вам кажу, і не запитуйте мене більше, я буду дуже вам вдячна.

— Зізнайся, не так уже мало я для тебе робила, — заперечила Сян’юнь, — але зараз ти маєш зрозуміти, чому я відмовляюся.

— Не розумію, — здивувалася Сіжень.

— Хочеш мене обдурити? — закричала Сян’юнь. — Думаєш, я не знаю, як кілька днів тому ти показала одній людині зшитий мною чохол для віяла, а його зі злості порізали ножицями? Чи ти вважаєш, що мене, як рабиню, можна змусити робити все, що завгодно?

— Я справді не знав, що чохол зшила ти, — втрутився в розмову Баоюй.

— Він справді не знав, — підтвердила Сіжень, — я обдурила його. Сказала, що є чудовий майстер, який прекрасно вишиває квіти, і звеліла принести чохол для віяла, щоб порівняти. Сама ж принесла вашу вишивку, начебто це зразок, але копи Баоюй показав її сестриці, та раптом розсердилася й порізала її. Тоді Баоюй зажадав зробити таку ж самісіньку нову вишивку, і довелося мені зізнатися, що чохол вишили ви. Як він каявся!

— Тим більше дивно! — сказала Сян’юнь. — Але на панянку Дайюй гніватися не варто — позаяк уміє різати, нехай сама й шиє.

— Вона не зможе! — зауважила Сіжень. — А якби й змогла, бабуся не дозволила б їй стомлюватися! Доктор уважає, що їй потрібний спокій. Хто ж зважиться її турбувати? За весь минулий рік вона зшила тільки мішечок для пахощів, а цього року взагалі не доторкалася до рукоділля. Хіба я насмілюся її тривожити?

У цей час на порозі з’явився служник.

— Прибув пан із вулиці Сінлун, — доповів він, — і старший пан кличе другого пана Баоюя.

Баоюй одразу зрозумів, що приїхав Цзя Юйцунь, і йому стало не по собі.

Сіжень принесла вихідний одяг. Натягаючи чоботи, Баоюй бурчав:

— Нехай би батько сам із ним розмовляв, а то щораз кличе мене!

— Ти вмієш приймати гостей! — засміялася Сян’юнь, обмахуючись віялом. — Тому батько й кличе тебе!

— Батько тут ні при чому! — зітхнув Баоюй. — Це Цзя Юйцуню я знадобився!

— «У привітного хазяїна немає відбою від гостей», — зауважила Сян’юнь. — Хіба їздив би пан Цзя Юйцунь сюди, якби не твої таланти!

— Гаразд, гаразд! — обірвав її Баоюй. — Немає серед смертних пересічнішого за мене, і я не хотів би підтримувати знайомство з подібними йому!

— А ти не змінюєшся, все такий же! — мовила Сян’юнь. — Адже ти вже дорослий і якщо не хочеш складати іспити на цзюйженя