Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Бенкет круків 📚 - Українською

Читати книгу - "Бенкет круків"

1 200
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Бенкет круків" автора Джордж Мартін. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 211 212 213 ... 265
Перейти на сторінку:
очі від келиха з вином.

— Сильнішого. Певна річ...— він повагався.— І кого?..

— Вас, мілорде. У вас це в крові. Після мого батька правицею Ейриса став саме ваш дідусь.

Поміняти Тайвіна Ланістера на Оуена Мерівезера, як виявилося, це все одно що поміняти вороного на віслюка, але ж Оуен на той час був старим і немічним, і якщо й бездіяльним, то принаймні приязним. Його онук молодший і... «Ну, в нього дружина — сильна жінка». Шкода, що не можна призначити правицею Тейну. Вона втричі мужніша за свого чоловіка, і з нею цікаво. От тільки вона мирсянка, ще й жінка, тож доведеться вдовольнитися Ортоном.

— Не маю сумнівів, що ви компетентніші за сера Гариса...— («Та вміст мого нічного горщика компетентніший за сера Гариса»).— То ви згодні на цю посаду?

— Я... так, звісно. Ваша світлість робить мені велику честь.

«Більшу, ніж ви заслуговуєте».

— Ви чудово служили юстиціарієм, мілорде. І так і буде надалі, бо попереду нас чекають... важкі часи.

Побачивши, що Мерівезер усе правильно зрозумів, королева з усмішкою обернулася до співця.

— І ви теж заслуговуєте на винагороду за ці солодкі пісні, що ви нам заспівали за столом. Боги щедро вас обдарували.

— Ваша світлість вельми люб'язна,— вклонився співець.

— Це не люб'язність,— озвалася Серсі,— це щира правда. Тейна казала, ваше ім'я — Блакитний Бард...

— Так, ваша світлосте.

М'які опойкові чоботи на ньому були сині, й тонкі вовняні бриджі — теж. Сорочка — з блакитного шовку з ясно-синіми атласними вставками в прорізах. Співець навіть волосся в блакитний колір пофарбував — на тайроський манір. Довге й кучеряве, воно спадало на плечі й пахло так, наче він його помив трояндовою водою. «Троянди теж були блакитні, без сумніву. Ну, хоч зуби в нього білі». Зуби були і справді добрі, рівнесенькі.

— А іншого імені ви не маєте?

Щоки в нього легенько порожевіли.

— В дитинстві я називався Вот. Гарис ім'я для плугатаря, а от для співця — не дуже.

Очі у Блакитного Барда були такого самого кольору, як і в Роберта. Вже за це одне Серсі його зненавиділа.

— Не дивно, що леді Марджері так вас полюбила.

— Її світлість дуже добра. Каже, що я дарую їй задоволення.

— О, навіть сумнівів не маю. Можна мені поглянути на вашу лютню?

— Як зволить ваша світлість.

У цій люб'язній ввічливості вчувалася якась непевність, але співець усе одно вручив королеві свою лютню. Не можна ж відмовляти королеві.

Серсі, щипнувши струну, всміхнулася на звук.

— Солодкий і сумний, як і кохання. Скажи-но мені, Боте... коли ти ліг з Марджері в ліжко вперше — до чи після весілля з моїм сином?

Якусь мить здавалося, що він не зрозумів. А коли зрозумів, вибалушив очі.

— Вашу світлість обманули. Присягаюся, я зроду...

— Брехун! — Серсі з такою силою вдарила співця лютнею по обличчю, що розмальоване дерево вибухнуло трісками.— Лорде Ортоне, закличте вартових і заберіть цю істоту в підземелля.

Обличчя Ортона Мерівезера від страху зросилося потом.

— Це... яка ганьба!.. він насмілився спокусити королеву?

— Боюся, все було навпаки, та все одно він лишається зрадником. Хай поспіває лорду Кайберну.

— Ні! — побілів Блакитний Бард. З губи, куди поцілила лютня, скрапувала кров.— Я ніколи...

Тут Мерівезер схопив його за руку, і співець заверещав:

— Мати милосердна, ні!

— Я тобі не мати,— відповіла Серсі.

Але і в чорній камері від нього чути було тільки заперечення, молитви й благання про помилування. За деякий час по підборіддю в нього вже цебеніла кров з вибитого зуба, співець тричі обмочив сині бриджі, але вперто наполягав на своїй брехні.

— Можливо, це не той співець? — запитала нарешті Серсі.

— Усе можливо, ваша світлосте. Але не хвилюйтеся. Ще до ранку він у всьому зізнається,— мовив Кайберн; тут, у підземеллі, він на домоткану вовну вдягнув шкіряний ковальський фартух.— Перепрошую, що вартові так грубо з вами обійшлися,— обернувся Кайберн до співця.— Гарних манер їх, на жаль, не вчили,— провадив він лагідним і турботливим голосом.— Ми ж тільки хочемо почути від вас правду.

— Я і сказав правду,— схлипував співець. Залізні кайдани міцно припнули його до холодної мурованої стіни.

— Але ж ми знаємо, що це не так,— Кайберн стиснув у руці лезо, і його край легенько зблиснув у світлі смолоскипа. Розрізавши на Блакитному Барді одяг, Кайберн лишив співця голяка, якщо не рахувати синіх чобіт. З подивом Серсі зауважила, що волоссячко в нього між ніг каштанове.

— Розповідайте, як ви дарували задоволення маленькій королеві,— зажадала вона.

— Та я ніколи... Я просто співав, це все, співав і грав для неї. Її фрейліни вам підтвердять. Вони ж завжди були з нами. Її кузини.

— Кого з них ти спокусив?

— Нікого. Я простий співець. Будь ласка!

— Ваша світлосте,— мовив Кайберн,— може, цей бідолаха і справді просто співав для Марджері, поки вона розважала інших коханців?

— Ні. Прошу вас! Вона ніколи... Я співав, я просто співав.

Лорд Кайберн провів рукою по грудях Блакитного Співця.

— А вона під час любовних ігор брала ваші пипки вустами? — він стиснув одну пипку великим і вказівним пальцем і покрутив.— Чоловіки часом люблять таке. Пипки в них такі самі чутливі, як і в жінок.

Зблиснуло лезо, співець вереснув. На грудях його заплакало кров'ю червоне око. Серсі стало зле. Їй закортіло заплющити повіки, відвернутися, припинити все. Але ж вона — королева, а тут — державна зрада. «Лорд Тайвін би не відвертався».

Зрештою Блакитний Бард оповів історію всього свого життя, від самого дня народження. Батько в нього був бондар і сина теж учив на це ремесло, однак у хлопчика краще виходили лютні, аніж діжки. У дванадцять років Вот утік з дому і приєднався до трупи мандрівних музик, яких почув на ярмарку. Обійшов з ними половину Розлогів, заки прибився на Королівський Причал, сподіваючись заслужити ласку при дворі.

— Ласку? — хихикнув Кайберн.— Це так жінки тепер це називають? Боюся, ви її таки заслужили, друже мій... але не в тої королеви. Бо справжня королева стоїть перед вами.

Так. У тому, що відбувалося, винна Марджері Тайрел, вважала Серсі. Якби не вона, Вот міг би прожити довге і плідне життя, співаючи пісеньки і зваблюючи свинарок і селючок. «Це її інтриги примушують мене йти на таке. Вона зганьбила і

1 ... 211 212 213 ... 265
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бенкет круків», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Бенкет круків"