Читати книгу - "Іліада. Одіссея"

Враз виникають. Хто ж бо жахливої згуби уникне,

Як налетить несподівано вихром шаленої бурі

Нот чи Зефір противійний, які найчастіш розбивають

290] Нам кораблі, навіть всупереч волі богів можновладних?

Краще вже зараз ми темній скорімося ночі й на берег

Вийдім вечерю край корабля готувати швидкого,

Вставши ж удосвіта, знов поплинемо в море широке».

Так говорив Еврілох, і всі його думку схвалили.

295] -тут я збагнув, що хтось із богів нам біду замишляє,

Й так я промовив, із словом до нього звернувшись крилатим:

«Сам я один, Еврілох, проти вашої сили не встою.

Тільки усі мені зараз же клятву дайте велику:

В разі корів ми череду там чи овечок отару

300] Стрінем численну, ніхто хай в зухвальстві злочиннім не сміє

Хоч би єдину вівцю чи корову забити, - спокійно

Страв споживайте, що їх безсмертна дала нам Кіркея».

Так я сказав, і зразу ж усі поклялись, як велів я.

Потім, коли вже вони присягайся і клятву скінчили,

305] В затишну бухту поставили свій корабель ми доладний,

Біля солодкої близько води, і посходили з нього

Товариші, і смачну почали готувати вечерю.

Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,

Згадувать всіх і оплакувать стали супутників любих,

310] Що з корабля похапала й поїла зажерлива Скілла.

Плакали так, поки й сон надійшов до них солодковійний.

А як лишалася ночі третина й заходили зорі,

Бурю жахливу неждано наслав із поривчастим вітром

Зевс, що хмари збирає, й густою окутав імлою

315] Море і землю, і ніч із неба спустилася знову.

Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,

Витягай ми корабель і в печеру поставили тиху,

Затишне місце для німф та для їх хороводів чудових.

Там на нараду зібрав я усіх і так до них мовив:

320] «Досить в нас їжі й пиття у швидкім кораблі, мої друзі,

Отже, не слід нам чіпати корів, щоб не трапилось лиха.

Гелію всі ці корови належать і тучні овечки,

Богу страшному, який усе бачить на світі, все чує».

Так говорив я, й вони послухали серцем відважним.

325] Та не вгавав цілий місяць і Нот полуденний, і вітер

Інший не віяв тоді, крім Нота і східного Евра.

Поки їм хліба й вина червоного всім вистачало,

Не зачіпали корів, хоч і як поживитись кортіло.

А почало під запасами дно корабля виглядати,

330] Товариші мимоволі на лови тоді подалися,

Рибу ловити і птицю - усе, що до рук попадало, -

Вудками, петлями тощо, бо голод їм шлунки тривожив.

Вийшов я якось на острів углиб, щоб богам помолитись,

Може, з них котрий нам шлях повернутись додому покаже.

335] Отже, коли відійшов від супутників я далеченько,

Руки умив і в затишнім місці, од вітру укритім,

Із молитвами до всіх звернувся богів олімпійських.

Сон найсолодший злили вони потім мені на повіки.

Раду тим часом лиху подав Еврілох товариству:

340] «Слухайте слів моїх, друзі, що стільки вже лиха зазнали!

Кожною смертю немило вмирати людині бездольній,

Вмерти ж із голоду, в ньому загибель знайти - найстрашніше.

Отже, давайте Гелія кращих корів одберімо

Й жертву богам принесім, що простором небес володіють.

345] А як повернемось ми до Ітаки, вітчизни своєї,

Храм величний негайно збудуємо Гіперіону

Гелію ми й багато коштовних дарів принесемо.

А як у гніві на нас за корів круторогих він схоче

Наш корабель, за згодою інших богів, погубити, -

350] Краще волію, в воді захлинувшись, загинути зразу,

Аніж поволі вмирать на пустинному острові цьому».

Так говорив Еврілох, і всі його думку схвалили.

Зразу ж тоді вони Гелія кращих корів одібрали

З стад його, - від темноносого-бо корабля недалеко

355] Паслися широкочолі корови його круторогі.

їх оточили вони і молитися стали безсмертним,

Свіже зриваючи листя із високоверхого дуба,

Білого-бо на швидкім кораблі не було вже ячменю.

А помолившись, корів повбивали і шкуру обдерли,

360] Потім, відрізавши стегна, їх жиром обабіч обклали,

Згорнутим вдвоє, а зверху сирим іще м'ясом накрили.

Та не було в них вина поливати палаючі жертви,

То покропили водою і нутрощі смажити стали.

Стеша телиці спаливши й утроби її скуштувавши,

365] Решту усю на шматки порубали й рожнами проткнули.

Саме тоді від повік моїх сон відлетів найсолодший.

До корабля я швидкого пішов на морське узбережжя.

Вже недалеко свого корабля крутобокого бувши,

Раптом відчув я, як смаженим звідкись приємно запахло.

370] З зойком болючим тоді заволав до богів я безсмертних:

«Зевсе, наш батьку, і всі ви, одвічні боги всеблаженні!

Горя ж мені завдали ви, тим сном лиховійним приспавши!

Товариші тут страшного накоїли лиха без мене».

З вістю до Гелія Гіперіона прийшла довгошатна

375] Діва Лампетія - що ми корів його кращих убили.

Серцем розгнівався він і так до безсмертних промовив:

«Зевсе, наш батьку, і всі ви, одвічні боги всеблаженні!

Тяжко скарайте людей Одіссея, сина Лаерта!

Надто зухвало вони тих корів повбивали, якими

Тішивсь я кожного разу, на зоряне сходячи небо

Чи повертаючись знову з небесного шляху на землю.

А як не буде за вбитих корів їм належної кари,

То до Аїда зійду я й світитиму там для померлих».

В відповідь так йому Зевс, що хмари збирає, промовив:

385] «Гглію, краще й надалі світи для безсмертних у небі,

А заодно і для смертних людей на землі плодородній.

Я ж незабаром швидкий корабель їх, сліпучу метнувши

Блискавку, вщент розіб'ю посеред винно-темного моря».

Все це давно від Каліпсо прекрасноволосої чув я,

390] їй же, казала вона, все Гермес розповів, оповісник.

Отже, пішов я тоді до свого корабля і до моря

Й вилаяв всіх, перед кожним спиняючись; та не могли ми

Ради вже дати ніяк, бо корови були уже вбиті.

Потім боги ще