Читати книгу - "Яр"

Тоді ми почали один по одному виходити з печери, яка на цілу добу стала нашим рідним домом. Коли б один з нас бодай спинився й закликав інших теж спинитись і все зважити, завагатися й повернутися назад, до рятівної печери, діждатися знову ночі, сподвижниці й захисниці всіх на світі втікачів!.. Але нікому з нас повіко не сіпнулося, не провістило лиха. Кастусь Матусевич виступив із печери, потоптався на чистому снігу, лише де-не-де поцяткованому звірячими ланками, і здивовано спитав у нас обох:

— І чего тэта ано ад мяне смердзіць брыдка?

Ми ще раз розповіли білорусові про двох песців, про яких він, перебуваючи вчора вранці в стані страшенної перевтоми, зовсім забув. Тепер я й сам принюхався. У печері ми вже були звикли до того запаху, а тепер, на чистому повітрі, я відчув його з новою силою. Та це тривало тільки мить. Мороз був дуже сильний, а від сильного холоду нюх завжди притуплюється й навіть сходить до нуля.

Ми ще мали можливість повернутись, один утрачений день у нашому становищі нічого не вирішував, але ніхто бодай не перечепився й не спіткнувсь на ліву ногу, щоб спинитися й ще раз поспитати себе: куди я йду?..

Яким ступив уперед, за ним дибав Кастусь, а я намагався не порушити вовчого сліду. Якщо б нас вистежив котрийсь пес Потапова, то подумав би, що тут пройшла людина, а не три. Ми вийшли на дзеркальну кригу середини Колими й певний час по інерції рухалися так само вервечкою, хоча слідів на кризі не лишалося. Хвилин за п'ятнадцять річка повернула круто ліворуч, і коли ми подолали цей закрут, раптом над замерзлим плесом розлігся постріл.

Ми не могли второпати, хто й звідки стріляє, бо звук тричі відлупив і затіпався між стрімкими сопками обабіч Колими. І доки ми розгублено крутили головами, чи не помітимо де самотнього мисливця-тунгуса, почувся людський голос:

— Ну, мандавошки, тудырастритуды вашу мать, пымались?!

Тепер ми вже повернули голови в той бік, звідки кричали. Високо вгорі, на гребені тієї самої довгої сопки, у підніжжі якої лишилася наша печера, стояло двоє вершників, а біля них вештався пес. Один із вершників підняв над головою карабін і знову щось крикнув, але цього разу ми за вітром нічого не розібрали. Ми не мали жодних сумнівів, хто один з тих вершників. То був, безперечно, Ципльоночок, про існування якого ми вже були забули, бо він давно зник з нашого концтабору.

— Эй, мандавошки! — знову чітко почули ми. — Поднимайся немедленно суда, так-перетак вашу!.. Ну!..

Ми ще стояли нерухомо, паралізовані несподіваною зустріччю, зовсім недалеко від нас тьохнула куля, після чого згори долинув постріл. Ципльоночок крикнув:

— Перестреляю, как сук!.. Ви и так уже слишком давно списаны!..

Коли об кригу вдарилася і захурчала стрімко вгору третя куля, Яким наче прокинувся й сказав:

— Ходімте.

І першим рушив до того берега, над яким високо вгорі стояли два вершники з вівчаркою...

Німці посилено готувалися до великих операцій. Битва в районі Курська мусила стати реваншем за поразку на Волзі й остаточно переважити терези ратної фортуни на користь визволителів Європи від більшовицької холери.

Але дуже частими стали авіаційні наскоки противника, до того ж його бомби надто точно лягали в ціль: руйнували мости на залізницях, якими йшла техніка й боєзапаси на плацдарм майбутнього наступу, влучали в спеціальні ешелони, які гуркотіли на північний схід за суворо таємним розкладом. Тут, безперечно, діяли зрадники-партизани й інші підпільні бандити, які вивідували й передавали секретні дані на той бік фронту — більшовикам. Тому ставка німецького командування віддала наказ повести ще рішучішу боротьбу зі зрадниками на всій окупованій території.

Лейтенант Газе викликав до себе Афіноґена Горобцова та Максима Нетребу й заявив одверто:

— Зрадник, мої панове, серед вас.

Начальник української поліції ніяково запереступав з ноги на ногу (лейтенант так і не запросив їх сісти) і спитав:

— Так-таки среди нас, господин лейтенант? Среди нас двоих?

Німець подивився йому просто у вічі й проказав:

— Розклад військових ешелонів, пане поручнику, відомий тільки українській поліції.

Афіноґен ухопився за видимий козир і заперечив:

— Как это только украинской? А разве немцы не знают его?

Газе презирливо підібгав губи:

— Ви думаєте, зрадника належить шукати серед нас? Ви несерйозна людина, пане поручнику. Просто несерйозна.

Афіноґен пошкодував за свою нерозважливість, але слово вже було кинуто й відступати не мав куди. Він по якійсь хвилі надзвичайно ґречним тоном звірився:

— А не могло получиться, что изменник не... — Він мало знову не сказав «не серед нас», але отямився й виправив себе на ходу: — Что изменник где-то в другом месте, а не в нашем районе?

Німець роздратовано ляснув долонею по столі:

— Коли б кожен міркував так, як ви, то зрадникам би велося дуже вільно!

Він устав і підійшов до Афіноґена майже впритул:

— Ви не бачите далі свого носа. Найбільше бомбових наскоків трапляється від нашої станції на схід. Це вам відомо?

Афіноґен похилив голову. Газе підійшов до Максима і спитав:

— А вам, пане підпоручнику?

Максим витримав його погляд і відповів зовсім не те, що