Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

На Дайюй ці слова подіяли, як удар грому, до того щирими вони були, вивергнутими із самої глибини душі. Вона хотіла щось відповісти, але не могла, тільки дивилася на Баоюя широко розкритими очима. Баоюю теж хотілось їй сказати багато про що, але він до того розгубився, що слова не міг вимовити.

Так вони довго стояли, потім Дайюй кашлянула, з очей її покотилися сльози, і вона покрокувала геть.

Баоюй кинувся за нею.

— Дорога сестрице, постій! Дозволь сказати тобі хоч слово!

Дайюй відштовхнула його:

— Що ти мені можеш сказати? Я все давно знаю!

І, навіть не оглянувшись, вона пішла далі. Баоюй, оторопівши, дивився їй услід.

Баоюй, треба вам сказати, йшов із будинку з такою поспішністю, що навіть забув віяло, і Сіжень, схопивши його, кинулася за Баоюєм навздогін. Раптом вона помітила, що Баоюй про щось розмовляє з Дайюй, потім Дайюй несподівано пішла, а Баоюй так і залишився стояти на місці. Сіжень підійшла до нього й сказала:

— Як же ти пішов без віяла? Добре, що я помітила й наздогнала тебе!

Баоюй, поринулий у свої думки, навіть не помітив, хто перед ним, і задумливо мовив:

— Дорога сестрице! Зараз уперше я набрався сміливості й хочу відкрити тобі свої почуття, нехай навіть за це мені загрожує смерть! Я теж через тебе хворію, хоча нікому про це не говорю. І, видно, вилікуюсь, лише коли видужаєш ти. Навіть уві сні думки про тебе не залишають мене!

Ці слова здивували Сіжень, але разом з тим вона зніяковіла й злякалася.

— Що це ти говориш? — вона легенько штовхнула Баоюя. — Що з тобою? Чому ти стоїш тут?

Зрозумівши, що перед ним Сіжень, Баоюй немов опам’ятався від сну й густо почервонів. Але нічого не відповів, узяв віяло й вийшов у глибокій замисленості.

Сіжень відразу зрозуміла, до кого були звернені слова Баоюя, і подумала, що добром це не скінчиться. Але що могла вона вдіяти?

— Про що ти тут міркуєш на пригріві? — пролунав зненацька голос Баочай.

— Спостерігала, як билися горобці, — миттєво знайшлася Сіжень і посміхнулася. — Так цікаво!

— А куди втік брат Баоюй? Він був такий схвильований, що я навіть не зважилася звернутися до нього.

— Його покликав батько, — відповіла Сіжень.

— Ай-я! — закричала Баочай. — І навіщо він йому знадобився в таку спеку? Не інакше, як батько гнівається й вирішив дати йому прочухана!

— Не думаю, — заперечила Сіжень, — мабуть, приїхав який-небудь гість.

— Виходить, гість нетямущий, якщо приїхав у таку спеку замість того, щоб сидіти вдома й насолоджуватися прохолодою, — зробила висновок Баочай.

— Цілком з вами згодна, — зауважила Сіжень.

— Що поробляє Сян’юнь? — знову запитала Баочай.

— Нічого особливого. Ми з нею трохи побалакали, і я попросила її доробити черевики, які недавно почала шити.

Баочай оглянулась і, не виявивши нікого навколо, сказала:

— Адже ти розумна дівчина, невже відразу не зрозуміла, що вдома Сян’юнь не дуже-το балують. Це видно навіть по тому, як вона тримається. У них у родині зайвого не витратять, тому вишивальниць не тримають і майже все вишивають самі. Сян’юнь мені не раз натякала, що дуже втомлюється вдома. А коли я прямо запитала, як вони там живуть, вона промурмотала у відповідь щось незрозуміле й на очі її навернулися сльози. Воно й зрозуміло. Адже вона сирота із самого раннього дитинства. Мені так її жаль!

— Вірно, ваша правда! — скрикнула Сіжень і сплеснула руками. — Не дивно, що, коли минулого місяця я попросила її зав’язати для мене кілька бантів у формі метеликів, вона прислала їх лише через кілька днів зі служницею, звелівши передати: «Вибач, що погані. От приїду до вас у гості — тоді ліпші зроблю». Тепер я зрозуміла, що вона погодилася виконати моє прохання лише тому, що незручно було відмовити. Я не уявляла собі, що вдома їй доводиться працювати іноді до півночі! Яка я дурна! Знала б я про це раніше, нізащо не попросила б!

— Минулого разу вона мені сказала, — вела далі Баочай, — що їй доводиться працювати до пізньої ночі, й, якщо вона робить що-небудь для інших, родичі незадоволені.

— А от наш пан упертий. Бажає, щоб усе до дрібниць йому робили служниці, — сказала Сіжень, — нікого більше не визнає. А в мене часу не вистачає!

— Не слухай ти його! — порадила Баочай. — Усе, що потрібно, замовляй вишивальницям!

— Так хіба його обдуриш? — махнула рукою Сіжень. —