Читати книгу - "Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка, Умберто Еко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Камера-обскура, походження якої, імовірно, сягає Античності, викликала цікавість і використовувалась для розваг. Пізніше нею послуговувались деякі митці для проєктування на стіни чи полотна зображень, необхідних для створення живопису. Одним із перших, хто її описав, став Леонардо, котрий її використовував для досліджень з оптики та теорії зору. Світло проникало в темну кімнату крізь отвір, проєктуючи на протилежній стіні перевернуте зображення того, що розміщувалось зовні. У ХVІ ст. філософ Джироламо Кардано й венеціанський математик Даніеле Барбаро (1513—1570) удосконалили пристрій, додавши дзеркало та лінзи для чіткості та випрямлення зображення. Інші технічні уточнення зробив Джамбаттіста делла Порта, який у праці Magia naturalis зобразив камеру-обскура як прилад для здивування, цікавинку для демонстрації секретів природи та розваги глядача оптичними ілюзіями. У XVII ст. камеру-обскуру було вдосконалено й зведено до малих розмірів. Вона стала інструментом, що завдяки кращим лінзам використовувався митцями — особливо голландськими — та топографами.
Камера-обскура
Див. також: Механіка, с. 499;
Спостереження та вимірювання: нові наукові прилади, с. 516;
Технології, подорожі, мореплавство, с. 520
Спостереження та вимірювання: нові наукові приладиМара Міньяті
Великий інтерес до вимірювань, який був типовим для доби Відродження, сягає корінням у міріади приладів для обчислення відстаней і висот, визначення меж та перенесення малюнків на карту, контролю плину часу вдень і вночі, розроблення кодованих мов та проєктування фортець, демонстрування моделей неба й землі. Прилади, попри обмеження спостерігача, робили конкретними відносні вимірювання, вдосконалювали та прискорювали обчислення і відповідали на багато питань щодо обрисів світу.
Прилади для зображення, вимірювання та обчислення
Проблеми, пов’язані з вимірюванням та контролюванням, цікавили людину з давніх часів: окреслення територіальних кордонів, вимірювання відстані та висоти, можливість орієнтуватись і контролювати плин часу — ці питання представляли практичні потреби, що визначали людські відносини з навколишнім світом. З цих проблем випливало бажання знати з якомога більшою впевненістю характеристики цього світу та зробити отримані дані менш приблизними.
Між Середньовіччям і Відродженням вимірювальні прилади привертали дедалі більшу увагу, що сприяло появі щоразу точнішого обладнання, витонченого, здатного відповідати потребам контролювання, які поступово розвивалися.
У такий спосіб здійснювались спостереження за небом і землею, вони зображувались, малювались, «обчислювались» і доходили до зображень, які представляли сьогоденні характеристики.
Земні кулі
Астрономічні спостереження, з одного боку, та розвідувальні подорожі, з іншого, занотовувалися на картах і мапах неба, на демонстраційних моделях, таких як земні й небесні кулі або армілярні сфери. Земні кулі, які зазвичай називали картами світу, не створювались до кінця ХV ст., проте небесні вже були відомі у грецькому світі. Спочатку вони гравірувались або вимальовувались безпосередньо на дереві чи мали мальовану форму в рукописах, а у ХVI ст. — кулі почали друкувати: особливо слід згадати голландські друкарні Віллема Блау (1571—1638) та Йодокуса Гондіуса (1563—1612). Створення карти світу передбачало підготовку клинів паперу, що називалися «веретена», які наносились на дерев’яну сферу певного діаметра; коли нові відкриття змінювали конфігурацію землі чи неба, друкували відповідні веретена та замінювали попередні. Армілярні сфери складались із системи кіл (від лат. armillae), у центрі яких розміщувалася Земля, згідно з системою Птолемея, або пізніше Сонце, за системою Коперника. Армілярні сфери, таким чином, становили модель Всесвіту і можуть вважатися попередниками сучасного планетарію.
Багато вимірювальних приладів мали водночас наземне й небесне застосування і могли використовуватись, наприклад, для обчислення висоти як будівель, так і зірок. У деяких були показники або частини, що давали змогу застосовувати багато функцій: це стосувалось квадранта, чверті кола, та астролябії (від грец. astron lambanein, шукач зірок), двох найпоширеніших приладів у добу між Середньовіччям і Відродженням, якими послуговувались для операцій з астрономічного й топографічного вимірювання; це також стосувалось багатьох циркулів, що походили з римського світу, що були широко модифіковані й удосконалені, за їхньою допомогою можна було не лише малювати кола (розділяючи циркулі), а й переносити міри на карту (зменшувальні циркулі), обчислювати квадратний або кубічний корінь та виконувати різні обчислення (пропорційні циркулі), ставити точку в морі (морські циркулі), визначати відстані (циркулі для вимірювання відстані), крім того, захищатись (циркулі у формі кинджала чи ніж-циркуль). Астрономічний радіус, або «посох Якова», хрестоподібний інструмент, що нагадував звичайні палички, обчислював зіркову висоту не-
озброєним оком.
Висок і теодоліт
Виски мали як цивільне, так і військове застосування: вони використовувались як рівні під час будівництва фортець і споруд або розміщувались на затворі гармати для розрахунку прицілу щодо відстані цілі, яку потрібно вразити, і щільності матеріалу снаряда.
Для проведення топографічних вимірювань найпоширенішим інструментом був теодоліт. Він походив від римської громи, яка давала змогу здійснювати кутові вимірювання з метою визначення територіального
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка, Умберто Еко», після закриття браузера.