Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

Показала Герману на машину, що викликала в мене побоювання.

— Не бачу причини?

— Їде надто швидко в наш бік і навіть не намагається повернути трохи лівіше.

Відсунула своє крісло трохи назад, щоб під час удару в мене не затиснуло ноги. Помітила як Герман почав нервувати й озиратися на всі боки.

— П'ять, чотири, три, два, один, удар.

І як я і розраховувала отримали удар в машину, я в останні секунди трохи вивернула машину так, щоб стати трохи під кутом, і удар не припав прямо в мої двері. Вдалося таке тільки тому, що я взяла метр запасу, коли гальмувала перед передньою машиною. І це зараз врятувало мені життя. Все одно відчула, тряхнуло і я вдарилася головою об кермо. Тільки після цього спрацювала подушка безпеки.

— Забери цю гидоту від мого обличчя, — попросила Германа — спрацювала вона із запізненням.

Майже одразу почула виття сирен і незабаром мої двері відчинили, допомогли мені вибратися з машини. Чоловік, що скоїв наїзд, стояв трохи осторонь уже в кайданках.

— Міс ви як?

— Ну, не рахуючи шишки на лобі, нормально.

Подивилася на машину, удар припав на задні двері. Добре що машина в мене невелика, компактна. Подивилася на чоловіка в наручниках. Можна навіть назвати симпатичним, не зрозуміло навіщо він це зробив.

— Ти все одно помреш, — сказав він на феску.

— Що він сказав? — запитав один з офіцером в іншого, а я завмерла від почутого.

Герман переклав їм. Я мотнула головою і запитала в нього.

— Хто тебе найняв? Лістери?

Він почав сміятися і мотнув головою.

— Їм немає до тебе діла.

А потім був постріл, і він упав замертво, було стільки крові, і від його голови майже нічого не залишилося. У мене підкосилися ноги. Герман швидко мене обійняв і відвернув від моторошного видовища.

— Тихо, все не дивись туди.

Нас двох змусили пригнутися і сховатися за машиною. Герман притиснув мене до себе як маленьку дитину. Я міцно заплющила очі і постаралася зараз спокійно дихати. Чому я зараз так дивно реагую. Там на дикій планеті я не боялася. Здається, я сказав це вголос, тому що Герман мені відповів.

— Тоді були інші обставини, і ви трохи адаптувалися до них.

— Але я бачила там багато крові. Коли урси вбивають багато крові. А вони тоді зжерли всіх хлопців у будинку. Я тоді не злякалася, а навпаки розлютилася на них і змогла прогнати. А зараз що зі мною таке я наче в ступор впала від одних його слів.

— У тебе шок дівчинка від аварії, а тут ще цей тип додає тобі негативної інформації.

Як ми опинилися в поліцейській дільниці, я толком не запам'ятала. Пам'ятаю тільки що довелося з машини забрати всі свої речі. Благо всього дві сумки і в них помістилися документи з бардачка. І поки їхала, тримала щось холодне на лобі. У відділку Герман переказав усе до моменту аварії і при нас ще дивилися відео з відео реєстратора.

— Добре, що дівчина повернула його в потрібний бік. Так кажете, вона зрозуміла, що буде аварія.

— Так.

— Ізабелло, як ви зрозуміли, що машина їде на вас?

— Тому що це не перша моя аварія з наїздом. На Феті було парочку, тоді діяли за схожим принципом. Машина прискорюється і їде в мій бік.  Тоді мені вдалося просто виїхати в бік і мене не зачепило. А сьогодні ми стояли на світлофорі. Добре, що я стала з запасом, метр перед передньою машиною у мене було місце для маневру. Інакше удар припав на мої двері, і переламало б мені частину кісток.

— У неї шок, — спокійно сказав Герман — і, мабуть, головою все ж добре приклалася.

Незабаром прийшов лікар посвітив в очі. Провів кілька тестів.

— Так, невеликий шок. Рекомендую відпочинок.

— Ізабелло, я взяв на себе сміливість і зателефонував вашому нареченому, ще поки ми їхали сюди, — сказав Герман.

— Це правильно, — сказав лікар, — рідна людина зможе її відволікти. Аварія, ще й побачити такий жах тут лікарям не просто не те, що юній дівчині.

— Я в порядку, — сказала спокійно.

— Так звісно, — сказав лікар і якось дивно переглянувся з поліцейськими.

Побачив як вони напружилися. Потім почула.

— Ізабелла, — сказав Альфред.

Обернулася, він був у своїй синій формі. Встала зі стільця і швидко опинилася в його обіймах. Почула, як видихнули обидва поліцейські. Він швидко оглянув мене на наявність ушкоджень, доторкнувся дуже обережно до шишки і поцілували в губи.

— Додому, — сказав Альфред суворо.

— На роботу, відволічуся трохи.

— Іза.

— Я не хочу додому. Ти все одно на роботі.

— Я заїду за тобою.

— Буде актуально, я тепер без машини залишилася.

— Дурниці, головне, що ти ціла.

— Ми можемо йти?