Читати книгу - "Джерело"

— Це ж будинок Енрайта, так?

— Так.

— Ти його збудував?

Рорк кивнув і сказав: «Сідай, Пітере», чудово все зрозумівши.

Кітінґ прийшов із портфелем; він поставив його на підлозі, оперши на свій стілець. Портфель був напхом напханий і здавався важким; він поводився з ним обережно. Потім він розвів руки і заклякнув у цій позі, запитавши:

— Ну?

— Пітере, ти можеш на мить уявити, що ти єдина людина на світі?

— Я думав про це протягом останніх трьох днів.

— Ні. Я кажу не про це. Ти можеш забути те, що тебе навчили повторювати, і подумати, добряче подумати своїм власним мозком? Є дещо, що я хотів би тобі пояснити. Це моя перша умова. Я скажу тобі, чого хочу. Якщо ти думатимеш про це так, як думає широкий загал, ти скажеш, що це нісенітниця. Але якщо ти це скажеш, я нічого не зможу зробити. Нічого, поки ти цілком не зрозумієш, усім своїм мозком, як це важливо.

— Я спробую, Говарде. Я був… відвертим із тобою вчора.

— Так. Якби було інакше, я негайно тобі відмовив би. Тепер я думаю, що ти, можливо, будеш здатним зрозуміти і зробити свою частину роботи.

— Ти хочеш узятися за цей проект?

— Можливо. Якщо натомість ти запропонуєш мені достатньо.

— Говарде, все, що ти захочеш. Усе. Я продав би свою душу…

— Це одна з речей, що я хочу тобі пояснити. Продати свою душу — найпростіше з усього на світі. Це те, що більшість робить щогодини. Якщо я попрошу тебе зберегти свою душу — ти зрозумієш, що це набагато важче?

— Так… Сподіваюся, що так.

— Добре… Я хочу, щоб ти обґрунтував, чому я повинен проектувати Кортландт. Я хочу, щоб ти зробив мені пропозицію.

— Ти можеш узяти всі гроші, що вони заплатять мені. Мені вони не потрібні. Ти можеш отримати вдвічі більше. Я подвою твій гонорар.

— Придумай щось краще, Пітере. Хіба це те, чим ти хотів мене спокусити?

— Ти врятуєш моє життя.

— Можеш назвати будь-яку причину, чому я мав би захотіти рятувати тобі життя?

— Ні.

— Тоді що?

— Це великий проект, Говарде. Гуманний підхід. Подумай про бідних, які живуть у нетрях. Якщо ти можеш дати їм гідні умови життя, то отримаєш задоволення від шляхетного вчинку.

— Пітере, вчора ти був чеснішим.

Опустивши очі, Кітінґ глухо сказав:

— Тобі сподобається це проектувати.

— Так, Пітере. Зараз ми заговорили однією мовою.

— Чого ти хочеш?

— Тепер послухай мене. Я працював над проблемою дешевого житла протягом багатьох років. Я ніколи не думав про бідних, які живуть у нетрях. Я думав про можливості сучасного світу. Нові матеріали, засоби, все те, що можна взяти і використати. Сьогодні з'явилося стільки нових матеріалів завдяки людському генію. З'явилися надзвичайні можливості будувати дешево, просто, розумно. Я мав багато часу, щоб дослідити це питання. Після храму Стоддарда я майже не мав роботи. Я не очікував на результати. Просто працював, бо не міг дивитися на певний матеріал, не розмірковуючи: а що можна з нього зробити? А щойно я починаю думати, відразу мушу працювати. Шукати відповідь, розв'язувати проблему. Я працював над цим протягом багатьох років. Мені подобається це. Я працював, тому що існувала проблема, що я хотів її залагодити. Хочеш дізнатися, як збудувати житло, що коштуватиме 15 доларів на місяць? Я покажу тобі, як збудувати за десять. — Кітінґ мимоволі нахилився вперед. — Але передусім я хочу, щоб ти подумав і сказав, що змусило мене роками працювати над цією проблемою. Гроші? Слава? Благодійність? Альтруїзм? — Кітінґ повільно похитав головою. — Гаразд. Ти починаєш розуміти. Тому, хоч би що ми робили, не говорімо про людей із нетрів. Вони не мають до цього жодного стосунку, хоча я й не заздрю людині, яка спробує пояснити це ідіотам. Ти знаєш, я ніколи не цікавлюся своїми клієнтами, лише їхніми архітектурними потребами. Я ставлюся до них як до елемента професійного завдання і проблеми, як до будівельного матеріалу — так само як я ставлюся до металу і цегли. Цегла і сталь не є метою моєї роботи. Як і клієнти. І ті, й ті є лише засобами. Пітере, перш ніж робити щось для інших людей, ти повинен стати людиною, яка в змозі зробити це. А для цього ти повинен любити те, що робиш, а не побічні ефекти праці. Роботу, а не людей. Твої власні дії, а не якийсь там об'єкт твоєї благодійності. Я буду радий, якщо люди, які цього потребують, житимуть краще у будинках, що їх спроектую я. Але це не основний мотив моєї праці. Ані моя причина. Ані моя винагорода.

Він пішов до вікна і зупинився, дивлячись на вогні міста, що мерехтіли на поверхні темної ріки.

— Учора ти запитав: «А який архітектор не зацікавиться житловими кварталами?». Я ненавиджу навіть саму цю ідею. Гадаю, ми повинні забезпечити пристойними квартирами людей, які заробляють 15 доларів на тиждень. Але не за рахунок тих, які заробляють трохи більше. Не тоді, коли заради цього піднімають податки, піднімають ціни на оренду, змушуючи людину, яка заробляє 40 доларів на тиждень, жити у щурячій норі. Це те, що відбувається в Нью-Йорку. Ніхто не може дозволити собі винайняти сучасну квартиру — за винятком дуже багатих і жебраків. Ти бачив перебудовані кам'яниці, в яких живуть середньостатистичні сім'ї? Бачив їхні крихітні кухоньки і каналізацію? Вони змушені жити так, бо недостатньо бідні. Вони заробляють сорок доларів на тиждень, але їх не впустять у нове, профінансоване державою житло. Але вони платять податки і тим самим фінансують це кляте будівництво. А разом з податками зростає вартість оренди. І вони змушені переходити з перебудованих кам'яниць до неперебудованих, а з них — до квартир із суміжними кімнатками. Я не маю жодного бажання карати людину, яка заробляє лише 15 доларів на тиждень. Але будь я проклятий, якщо розумію, навіщо карати людину, яка заробляє сорок — і карати її на користь менш кваліфікованого працівника. Звісно ж, стосовно цього є чимало теорій і величезних томів обговорень. Але лише поглянь на результати. Однак архітектори двома руками голосують за державне будівництво. Ти бачив принаймні одного архітектора, який не закликав би розробити містобудівну документацію? Я хотів би поставити йому єдине запитання: звідки в нього певність, що план затвердять і що це буде саме його план? І навіть якщо так станеться, яке право він має нав'язувати його іншим? А коли ні, що станеться з його роботою? Думаю, він відповість, що більше не хотітиме такої