Читати книгу - "Вибрані твори"

з української мови (адже ми знаємо один погляд на ці переклади як на засіб збагатити культурні надбання російської культури, задоволити вимоги російського читача, а не як засіб інтернаціонального єднання, взаємного обізнання й допомоги). Ми не закидаємо цього Ф. Гладкову, бо не знаємо, як саме він про це гадає, але думаємо, що в своєму листі він міг би, за інших умовин, написати не про те, чого він ніби не говорив комунарам, але про те, що він їм радив. От добре було б, коли б він їм порадив передплачувати більше українських журналів, купити в бібліотеку більше українських книжок, удосконалитися в українській мові, бо це є могутній засіб соціялістичного будівництва на Україні — і це комунари, як видно з їхнього листа, починають розуміти. Адже ж, здається, нічого цього Ф. Гладков їм не говорив. А ми, культурні робітники на Україні, якісь чудні: звикли вважати за свого приятеля не того, хто нам не перешкоджає, а того, хто нам допомагає... А Ф. Гладков своєю книжкою «Комуна Авангард» нам перешкодив, бо понаписував там нісенітниць.

Ми віримо, що він щиро обурений з наших закидів, але віримо і в те, що коли він більше обізнається колись в українських справах, — побачить, що він помилився і зробив нам погану послугу. Знаєте, як давніше казали цілком щиро люди:

— А знаєте, я — тоже малоросс!

І цілком таки щиро гадали, що роблять нам цим приємність, і, знов таки цілком щиро, дивувалися, що ми ніяк не раділи з такої приємної заяви, а навпаки, копилили губу.

Ф. Гладков мусить зрозуміти, що його заява, що він, мовляв, «с юных лет, живя среди украинского населення, привык любить и язык, и литературу, и музыку зтого народа», трішки аналогічна до цього «тоже малоросса» і нас аж ніяк не вражає.

Ми, культурні робітники на Україні, зовсім не вимагаємо ні від кого любови до нашої музики чи там мови й літератури. Ми самі можемо далеко більше своєї рідної любити літературу російську, мову французьку, музику німецьку і т. інше. Не в тім річ, не в любові, не в знанні навіть, а в тім, щоб визнати потребу розвитку цього національного надбання для соціялістичного будівництва, щоб допомагати активно цьому розвиткові для скорішого й ліпшого підйому широких народніх мас, насамперед селянства, бо це найлегший і найвірніший спосіб наблизити їх до інтернаціональної культури, прискорити наближення соціялізму. Про це говорила Д. Гуменна в комуні «Авангард» і про це вона (слухайте, т. т. комунари!) — «лучче сказанула, писанула»...

Вже ця стаття була написана, як редакція одержала ще одного цікавого листа — від одного з головних героїв інциденту з комуною «Авангард» — Костя Ананка.

Друкуємо його в цілому, як і інші листи:

Мої зауваження

Опис т. Гуменною нашої комуни «Авангард» в № 10 «Плугу» був надзвичайно радо прийнятий.

Прийнятий радо тому, що він складений не сухим, відчитним язиком (скільки корів, коней і т. д.), а художньо, так, що з цікавістю читається навіть малописьменним читачем.

До цього часу нашу комуну відвідували російські письменники, цікавились нашим життям, допомагали нам порадами в культурно-освітній роботі тощо, а українських письменників це нібито не торкалося, вони мало заїжджали до комуни, в той час як до комуни їм ближче, ніж росіянам. Комуна ж потрібувала й потрібує допомоги в організації освітніх її справ.

Т. Гуменна в своєму листі в більшості малює типів комуни надзвичайно вдало, хоч декого трохи й невірно, проте цікаво й корисно. В одному мені не хочеться погодитися з т. Гуменною — це в тому, ніби в комуні вороже зустрічають українізацію. По-перше, та розмова, що була з т. Гуменною про українізацію, велася в жартовливих тонах, про що я потім попередив т. Гуменну, кажучи, що українізація провадиться в комуні ніяк не меншим темпом, ніж навколо.

Про Гладкова та Панферова[553] було теж повідомлено в жартовливій формі, хоч т. Панферов дійсно такої думки, як наводить т. Гуменна в розмові з учительством. Далі, як зразок перекрученої мови, т. Гуменна наводить дослівно виступ одного т-ша на комсомольських зборах. Треба зазначити, що це не типовий зразок, бо саме цей товариш весь час до вступу в комуну виховувався в російському оточенні і все-таки намагався говорити по-українському.

Тепер про побут. Хоч як мене т. т. з «Плугу» не запевняли, що нічого схожого на розпусту, за Гуменною, у нашій комуні немає, але приведена розмова з Чернишовою, її, Чернишовшині, слова про те, що «Середа — це півень до дівчат», що «в комуні не розбереш, хто з ким живе», «кожне перепробувало з десятьма жити», «як кури — де впіймав, там і закотив», зовсім не відповідають дійсному станові речей. Ці слова Чернишовші не зустрічають протесту з боку т. Гуменної[554]. Як на мене, це питання треба було б яскравіше змалювати. Як