Читати книгу - "Святослав"

Так було, доки вони йшли над Дунаєм, так було й тоді, коли руські вої стояли вже недалеко від Преслави і коли князеві Святославу принесли печенізьку стрілу, яку воїн Орель вирвав з свого серця; так було й далі, коли на чолі з князем Улібом і Свенелдом вої стали й довго боролись з ворогом, що зупинився біля Преслави.

А тоді почалось щось дивне. Руські й болгарські вої рубались так само, як і раніше, а може, й дужче, бо ж брань ішла обапол – і тут, і в Києві. До стану приходили нові й нові болгарські вої. Але все більше й більше боляр із великими загонами вставало перед ними. А потім, і це було найстрашніше, невідомі численні загони стали з’являтись позад них – біля Переяславця, Доростала.

Князь Уліб говорив із Свенелдом:

– Що робити, воєводо? Уже попереду нас немає шляху, зап’ять нам ллються ріки крові, князь Святослав далече, а йде осінь, зима.

Воєвода Свенелд скинув шолом, і під сонячним промінням на його голові засріблилось сиве волосся.

– Зберемось, княже, тут великою силою й ударимо на Преславу…

– Але ж тоді ми одірвемось ще далі від Дунаю й Русі…

– Преслава – середа цієї землі, і звідти повзуть ті змії, що жалять нас тут і ген над Дунаєм. Візьмемо Преславу – ближче буде до перемоги, а відтак і до Русі.

Князь Уліб не послухав старого воєводи, велів наволочити стяги, але йти не вперед, а назад, до річки Колубави, щоб там, мовляв, зібратись всією силою й битись за Преславу.

Але коли князь Уліб став із військом своїм над Колубавою, то вже пізно було рушати вперед, бо саме в цей час якийсь великий загін з’явився біля Данаї. Коли князь Уліб поспішив до Данаї, заколот почався у Плисці…

І тоді одного вечора, прийшовши до княжого шатра, василік Калокір довго говорив з князем Улібом про поразки в горах і на долині, нарікав на зрадливих, віроломних болгар, а далі сказав:

– Я думаю, що князь Святослав зробив добре, допомігши за п’ятнадцять кентинаріїв імператорам приборкати непокірних болгар. Імператор Іоанн повинен був би ще дати чимало золота князеві Святославу, а сам князь мусив накласти дань на Болгарію…

Князь Уліб замислився.

– Але ж князь Святослав і гадки не має зупинятись у Болгарії, він хоче пройти її і вдарити на Візантію. Та ти й сам, патрикію, намовляв його на це.

Василік Калокір посміхнувся.

– О, – відповів він, – тоді, коли у Великому палаці сидів божевільний Никифор і коли я був у нього василіком, я й справді не тільки намовляв, я благав князя Святослава іти на нього, бити, убити. Але ж нині в Константинополі на троні сидить не Никифор, а Іоанн Цимісхій…

– Ти знаєш його? – тихо запитав князь Уліб.

– Іоанн Цимісхій, – так само тихо сказав Калокір, – з моєї землі, із Вірменії. Це дуже сміливий полководець, переможець багатьох земель і городів у Азії й Єгипті. Про нього говорять, що краще мати його над собою, аніж ворогувати з ним. його всі знають.

– Але якщо так, то він небезпечніший для Русі… – почав і замовк князь Уліб, згадавши, що Калокір все-таки василік імператора.

Проте Калокірові й не треба було багато говорити. Він одразу зрозумів князя Уліба.

– А навіщо імператору Іоанну воювати проти Русі? Не думаю, щоб Іоанн хотів воювати й проти Болгарії. Адже все це, оцю криваву брань, затіяв божевільний Никифор. Імператор Іоанн, я переконаний, хоче тільки миру. Він хотів би, як і колишні імператори, мати любов з Руссю й Болгарією. Щоб цього досягнути, він згодився б, напевне, й на дань… Мир, тільки мир і любов! – закінчив василік Калокір.

– Мир і любов! – сказав і князь Уліб. – Як прагнуть справді люди миру й любові, як прагну цього я!

– Так чому ж нам не подумати про це, княже? – жваво промовив Калокір. – Помолимось за це!

– Молитва очищає душу! – згодився князь Уліб і став на коліна.

Імператор Іоанн готувався до війни з Святославом. Ще за його попередника, Никифора, в фемах Фракії й Македонії, що межувала з Болгарією, було повним-повнісінько набито війська. Правда, феми ці були надто вже малі. Фракія була околицею Константинополя й тягнулась тоненькою смужкою від Понту до Егейського моря. З головного міста Македонії Адріанополя до Константинополя можна пішки дістатись за два дні.

Усі ці феми й городи в них забиті військом.