Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

– Не сильно, а що? – вирішила прийняти німу пропозицію бесіди.

– Просто минулого разу коли ми зіткнулися, ви здалися мені тою з ким є про що поговорити – мовила загадковим і водночас відкритим тоном. 

– Тоді можемо поговорити якщо ви так бажаєте – запропонувала перша, хоча натяк першою кинула саме вона.

– Була б дуже не проти! – вигукує плеснувши в долоні і сіда навпроти мене за круглий стіл.

Мені здається, чи вона зараз розгляда мене як якесь екзотичне звірятко? Та що там вона, я не гірше, так само ж витріщаюся на неї! Це в неї аура така приковувати до себе чужі погляди наче супер клеєм?

– То про що поговоримо? – запитую перша, бо вона якось не сильно поспіша ставити питання.

– Навіть і не знаю з чого і розпочати, я так давно ні з ким не розмовляла.

– Пропоную спочатку представитися один одному. Я Марія. А ви?

– Ох! Я лише відсторонений глядач що любить спостерігати за історіями і деколи допомагати головним героям, щоб хоч трішки відчути на собі атмосферу історії. – весело відмахнулася від запитання.

Дивна якась вона. Ім’я не сказала, можливо і справді дракон? Але щось з середини мені клекоче що ні.

– Але все ж. Як вас звати? – наполягла, бо і самій вже стало цікаво, хто вона така?

– Можете мене запам’ятати, як незнайомий спостерігач. Адже я не граю важливої ролі в цій історії. Я лише персона яку швидко читають і одразу забувають, як тільки я виконую свою роль яку сама й вигадую за власним бажанням. Мене забудуть, а от вас ні. Ви гарно ведете власну історію, що навіть мені захотілося втрутитися залишивши по собі малесеньку тінь!

І справді вона якась дивна… вона по відчуттям і характеру мені дійсно наче тінь! Я кидаю невільний погляд на її записник чорного кольору зі срібними і золотистими візерунками, який вона стискає в руках.

– Гаразд, хай буде так. – мирюся з тим що вона не скаже мені власного імені.

– Тоді можна розпочати! Нарешті я зможу з вами поговорити! – вигукує радісно мов якась фанатка. Їй богу!

– Ви любите писати?

– Ой так, дещо захоплююся цим – відмахується.

– Ви письменниця?

– Не зовсім письменниця радше архівник. Записую різні історії за якими спостерігаю і занотовую їх, щоб ці унікальні історії зберігалися на віки.

– Оу, як мило – дивне в неї заняття, але в крайньому випадку я її не засуджую сама люблю деколи постраждати такою хрінню що навіть згадувати страшно.

– А зараз я думаю нам краще перейти до головного запитання, адже часу і справді мало залишилося – раптово почала вона.

– Це ти про що? – я напружилася передчуваючи щось недобре.

– Ти ж декого шукаєш – це було не запитання, а ствердження – і навіть не одного, а одразу кількох – додала.

– З чого це ти, так вирішила?

– Я ж вже казала, що я лише відсторонений глядач що деколи може допомогти суто з нудьги, чи власної тіні в історії.

– Досить говорити загадками, скажи вже що ти хочеш? – не подобається це все мені.

– Тобі не варто мене боятися Маріє, я нікому не ворог і шкодити будь-кому я не можу. Я прийшла тобі з дечим допомогти, бо дехто… скажімо мій знайомий трохи перебісився і виникли деякі труднощі.

– Знайомий?

– Так, не звертай уваги, звичайний наглядач та й нічого. Краще перейдемо до діла, ти ж шукаєш дві сутності одного дракона.

І це теж було не запитання, вона зна що мені треба, але звідки і як?

– Можеш довіряти мені Маріє, я вмію зберігати вірність і всі секрети які чують мої вуха уста не вимовляють. – її обличчя набуло вже серйозних рис, що чітко переконало мене що вона не бреше.

– Якщо навіть і так. Що саме ти хочеш мені запропонувати?

– Тільки вирішення однієї проблеми у вигляді підказки.

– То говори якщо вже прийшла.

– Те що ти шукаєш, знаходиться у вже відомому для тебе місці все що тобі потрібно зробити, так це покликати його.

– Покликати? Але де?

– Ти сама знаєш де це. Тому казати тобі де, немає ніякого сенсу.

Вона встала підхопивши свій записник, хотіла вже піти, але зупинилася.

– Ох і ледве не забула, буть обережною з тим що насувається на тебе. Адже залишилося дуже мало часу і хтозна-що може статися.

– З ким? – зупинила її.

– Ти і сама знаєш Маріє – наостанок відповіла і пішла.

Я вибігла з альтанки, але її вже ніде не було, вона просто… щезла.

Чортівня якась!

І що тепер? Чи справді її слова були правдиві щодо пошуку Нокса? Чи варто мені їй вірити? Не може ж повністю незнайома мені людина просто так з власної забавки, мені допомогти! Та й, чи то взагалі була людина? Адже драконячої скажімо харизми яка в них присутня незалежно від статі я в ній не відчула. Можливо все ж спробувати те, що вона запропонувала?

Як вона там казала? Піти у вже знайоме мені місце і покликати? А ще вона попередила чогось остерігатися… Ай з другим розберемося згодом треба подумати над першою загадкою. Тобто логічно що я повинна покликати Нокса, а от щодо знайомого мені місця… Проблемка.

Вона мала на увазі місце у замку, чи поза його межами? Бо якщо мова йшла про замок, то тут буде складно я його повністю обійшла і знайомих місць тут більше сотні. А от щодо поза його межами, я знаю лише одне місце і це храм де Тарґас кликав праматір. Але чи спрацює те що я там покличу не її, а Нокса? 

Але якщо спрацює це буде просто чудово! Але чи пустять мене туди саму? Та і Тарґас мені заборонив кликати когось через жертовне вогнище, бо не знає що може статися з людиною в такому випадку. А що як нічого і не станеться? Він ж сам сказав що не знає, от і не факт що мені за це щось може бути. Тоді я думаю мені варто спробувати! Шансів що мене щось прокляне, чи вб'є п'ятдесят на п'ятдесят. Не будемо виключати що все ж щось може статися.

– Пані.

Я аж підскочила на місці від несподіванки. Так замислилася що не помітила присутності Бена.