Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Твори в 4-х томах. Том 1 📚 - Українською

Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 1"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Твори в 4-х томах. Том 1" автора Ернест Міллер Хемінгуей. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 214 215 216 ... 231
Перейти на сторінку:
вони нам не зроблять. Я британська громадянка, ти американець, обоє люди поважні.

— Ти маєш паспорт?

— Авжеж. Ой любий, не треба про це говорити. Радіймо із свого щастя.

— Я вже й так радію, що далі нікуди, — сказав я.

Гладка сіра кішка з настовбурченим китицею хвостом підступила до нашого столика й, муркочучи, почала тертись об мою ногу. Я нахилився і погладив її. Кетрін щасливо усміхнулася до мене.

— А ось і кава, — сказала вона.

Нас заарештували після сніданку. Ми трохи прогулялися містечком, тоді спустилися до причалу забрати свої валізи. Біля нашого човна вартував солдат.

— Це ваш човен?

— Так.

— Звідки ви приїхали?

— З того кінця озера.

— Тоді прошу вас піти зі мною.

— А наші валізи?

— Валізи можете взяти.

Я поніс валізи, Кетрін пішла поруч мене, і солдат, ідучи позаду, припровадив нас до старого будинку, де була митниця. У митниці нас узявся допитувати лейтенант, дуже худий і по-військовому суворий.

— Якої ви національності?

— Американець і англійка.

— Покажіть ваші паспорти.

Я подав йому свій паспорт, а Кетрін дістала з сумочки свій. Він довго роздивлявся їх.

— Чому ви приїхали у Швейцарію в такий от спосіб, човном?

— Я спортсмен, — відказав я. — Веслування мій улюблений спорт. Я не проминаю жодної нагоди повеслувати.

— З якою метою ви приїхали?

— Займатися зимовим спортом. Ми туристи і хочемо займатися зимовим спортом.

— Тут не місце для зимового спорту.

— Ми знаємо. Ми хочемо поїхати туди, де займаються зимовим спортом.

— Що ви робили в Італії?

— Я вивчав архітектуру. Моя кузина вивчала мистецтво.

— Чому ви поїхали звідти?

— Ми хочемо займатися зимовим спортом. Під час війни вивчати архітектуру не випадає.

— Зачекайте, будь ласка, тут, — сказав лейтенант. Він забрав наші паспорти й пішов кудись у глиб будинку.

— Любий, ти просто чудо, — сказала Кетрін. — Отак і прав своєї. Ти хочеш займатися зимовим спортом.

— Ти щось тямиш у мистецтві?

— Рубенс, — сказала Кетрін.

— Дебелі тілеса, — сказав я.

— Тіціан, — сказала Кетрін.

— Тіціанівське волосся, — сказав я. — А як щодо Мантеньї?

— Про важких не питай, — сказала Кетрін. — А втім, знаю — страсті господні.

— Еге ж, страсті господні,— підтвердив я. — Багато дір від цвяхів.

— Ось бачиш, яка в тебе золота дружина, — сказала Кетрін. — Я зможу вести розмову про мистецтво хоч з митцями, хоч з митниками.

— Онде він іде, — сказав я.

З глибин митниці з'явився худий лейтенант з нашими паспортами.

— Мені доведеться відпровадити вас до Локарно, — сказав він. — Ви можете найняти екіпаж, і з вами поїде солдат.

— Гаразд, — сказав я. — А як же човен?

— Човен конфісковано. Що в цих валізах?

Він пильно оглянув речі в обох валізах і взяв у руки пляшку з коньяком.

— Чи не зволите випити зі мною? — спитав я.

— Ні, дякую. — Він випростався. — Скільки грошей ви маєте при собі?

— Дві з половиною тисячі лір.

Це справило на нього добре враження.

— А ваша кузина?

У Кетрін було трохи більш як тисяча двісті. Лейтенантові й це сподобалося. Він почав ставитись до нас не так зверхньо.

— Якщо ви хочете займатися зимовим спортом, — сказав він, — то Венген — саме те, що вам треба. Мій батько має у Венгені дуже гарний готель. Він відкритий цілий рік.

— От і добре, — мовив я. — Ви скажете мені назву?

— Зараз напишу на картці.— Він дуже чемно подав мені картку. — Солдат поїде з вами до Локарно. Ваші паспорти будуть у нього. На жаль, таке правило. Я певен, що в Локарно вам дадуть візу або поліційний дозвіл.

Він віддав наші паспорти солдатові, і, взявши валізи, ми рушили в містечко наймати екіпаж.

— Гей! — гукнув лейтенант солдата. Тоді заговорив до нього якоюсь німецькою говіркою. Солдат почепив гвинтівку за плечі й забрав у мене валізи.

— Чудова країна, — мовив я до Кетрін.

— І така ділова.

— Ми дуже вам вдячні,— сказав я лейтенантові.

Він помахав нам рукою.

— Service[129] —сказав він.

Ми рушили за своїм вартовим до містечка.

До Локарно ми доїхали в екіпажі, солдат сидів на передку разом з візником. У Локарно з нами повелися добре. Нас допитали, одначе були дуже чемні, бо ми мали паспорти й гроші. Навряд чи вони повірили хоч одному моєму слову, і я думав собі, яка то дурна комедія, але все діялось достоту, як у суді. Ніхто не вимагав розумних доказів — досить було вигадати якусь формальну зачіпку й наполягати на ній без будь-яких дальших пояснень. Зате ми мали паспорти й збиралися витрачати гроші. Отож нам дали тимчасові візи. Ті візи в будь-яку хвилину могли скасувати. Скрізь, куди б не поїхали, ми мали реєструватись у поліції.

Чи можемо ми їхати куди захочемо? Так. А куди б ми хотіли поїхати?

— Куди ти хочеш поїхати, Кет?

— У Монтре.

— Дуже гарне місто, — сказав один з урядовців. — Я думаю, вам там сподобається.

— Локарно теж дуже гарне місто, — сказав другий. — Я певен, що вам тут сподобається. Локарно — прекрасне місто.

— Нам хотілося б поїхати туди, де можна займатись зимовим спортом.

— Монтре не місце для зимового спорту.

— Прошу пробачення, — сказав перший урядовець. — Я сам із Монтре. Побіля залізниці Монтре — Берн є чимало місць, де займаються зимовим спортом. Ви не можете цього заперечувати.

— А я й не заперечую. Я кажу тільки, що Монтре не місце для зимового спорту.

— А я не згоден, — сказав перший урядовець. — Я не згоден з цим твердженням.

— А я наполягаю на цьому твердженні.

— А я не згоден з цим твердженням. Я сам катався на люжі по вулицях Монтре. І то не раз, а багато разів. Катання на люжі — це, безумовно, зимовий спорт.

Другий урядовець обернувсь до мене.

— Хіба ви розумієте під зимовим спортом катання на люжі, пане? Повірте мені, в Локарно вам буде добре, як ніде. Тут здоровий клімат, мальовничі краєвиди. Вам тут неодмінно сподобається.

— Пан сам висловив бажання поїхати в Монтре.

— Я що таке люж? — спитав я.

— Ви чуєте, він навіть не знає, що таке люж!

То був неабиякий здобуток для другого урядовця. Він аж засяяв з утіхи.

— Люж, — сказав перший урядовець, — це те саме, що й тобоган.

— Пробачте, але я не згоден, — похитав головою другий урядовець. — Я знов не можу з вами погодитись. Тобоган і люж — зовсім різні речі. Тобоган — це канадський винахід, його роблять з пласких рейок. А люж — звичайні собі санчата на гнутих полозках. Точність щось та важить.

— А чи не могли б ми кататись на тобогані? — спитав я.

— Авжеж, можна й на тобогані,—сказав перший урядовець. — Навіть дуже

1 ... 214 215 216 ... 231
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твори в 4-х томах. Том 1», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Твори в 4-х томах. Том 1"