Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

Отже, пані Ван покликала матір Цзіньчуань, віддала їй плаття, кілька шпильок і обручок, а потім розпорядилася запросити буддійських черниць, аби помолились за покійну. Мати Цзіньчуань поклонилася, подякувала пані Ван за милість і вийшла.

Баоюй саме повертався до себе після зустрічі із Цзя Юйцунем, коли довідався про загибель Цзіньчуань, і дуже засмутився. Пані Ван його насварила, але він ні слова не міг сказати на своє виправдання. Аж тут прийшла Баочай, і він, скориставшись нагодою, ушився. На душі в нього було так важко, що він місця собі не знаходив і, безцільно блукаючи, опинився у великій залі. Обігнувши кам’яний екран, він збирався ввійти всередину, як раптом пролунав грізний окрик:

— Стій!

Баоюй злякано завмер — перед ним був батько. Тремтіння пробігло по тілу Баоюя, і, зітхнувши, він мимоволі позадкував.

— Ти чого зітхаєш? — запитав Цзя Чжен. — Пан Цзя Юйцунь цілих півдня на тебе чекав! А ти, замість того щоб поговорити з ним про що-небудь піднесене, верз усяку нісенітницю! Що сталося? Ти чимось стривожений?

Зазвичай винахідливий, Баоюй не міг зараз слова вимовити й стояв у цілковитій розгубленості. Дуже вже він убивався за Цзіньчуань.

Це вивело із себе Цзя Чжена. Він уже готовий був напуститися на сина, але тут з’явився воротар і доповів:

— З палацу Відданого й Найпокірнішого ясновельможного вана прибула людина, що бажає бачити особисто вас, пане!

Цзя Чжен одразу запідозрив недобре й подумав:

«Із домом Відданого й Найпокірнішого в мене ніколи не було ніяких відносин. З якої потреби міг він прислати до мене людину?..»

— Просіть до зали, — розпорядився Цзя Чжен, а сам поспішив переодягатися.

У залі Цзя Чжен побачив головного управителя палацу Відданого й Найпокірнішого ясновельможного вана. Вони привіталися, сіли, випили чаю.

— Я не посмів би вас тривожити з власної волі, тільки за наказом мого пана, — сказав управитель. — Він послав мене до вас у вельми делікатній справі, і я прошу вас її розібрати. За це не тільки мій пан вам буде вдячний, але й уся його дрібна челядь, подібна до мене.

Цзя Чжен слухав і гадав, що сталося.

— Чи не будете ви такі люб’язні сказати, у чому полягає прохання вашого пана? — підводячись, мовив з усмішкою Цзя Чжен. — Поясніть, будь ласка, і я зроблю все, що в моїх силах.

— Зусиль ніяких не буде потрібно, лише одне ваше слово, пане, — з холодною посмішкою сказав управитель. — У нас у домі давно живе актор Цігуань, на ролях молодих дівиць, і от кілька днів тому він пропав. Ми марно шукали його всюди, а потім почали, де тільки можна, розпитувати. З десяти власників готелів у місті вісім стверджують, що останнім часом Цігуань подружився з вашим сином — тим самим, котрий народився з яшмою в роті. Я не відразу зважився до вас звернутися, у ваш будинок просто так не прийдеш. Тоді я доповів про це вану, своєму володареві, і от що він мені сказав: «Якби втекли від мене хоч сотня акторів, я не розшукував би їх. Але цей Цігуань дуже вже майстерний і спритний, знає, як догодити мені, і я дорожу ним. Так що необхідно його знайти!» Коротше кажучи, пан велів попросити вашого сина швидше відпустити Цігуаня. Мій володар тоді буде дуже задоволений, а я позбудуся непотрібних пошуків і розпитів.

Сказавши це, управитель низько вклонився Цзя Чжену. Цзя Чжен здивувався, потім розсердився і звелів одразу покликати Баоюя. Той невдовзі з’явився.

— Паршивець! — накинувся на нього Цзя Чжен. — Нехай би ти просто сидів удома, позаяк не бажаєш учитись! Але ти ще твориш неподобства?! Набрався нахабства виманити Цігуаня з дому його світлості Відданого й Найпокірнішого вана? А я за тебе відповідай!

Баоюй затремтів од страху й почав виправдуватися:

— Батьку, я нічого не знаю, ні про якого Цігуаня не маю уявлення! А ви говорите, начебто я його виманив!

Баоюй заплакав.

Не встиг Цзя Чжен слово мовити, як управитель із посмішкою сказав Баоюю:

— Даремно відмагаєтесь! Може, ви ховаєте його в себе в домі або знаєте, де він перебуває, — скажіть прямо! Позбавте нас турбот! Чи ви забули про чесноти, які мусить мати парубок із знатної родини?

— Я справді нічого не знаю, — продовжував повторювати Баоюй. — Все це неправдиві чутки, а я його жодного разу не бачив.

— Я можу надати вашому батькові докази, — знову посміхнувся управитель. — Але вам буде незручно! Якщо ви стверджуєте, буцімто не знаєте цю людину, скажіть, звідки у вас червоний пояс, яким ви підперезані?

Приголомшений Баоюй витріщив очі й розкрив рота.

«Яким чином це стало відомо? — подумав юнак. — Якщо знає навіть про пояс, провести його не вдасться. Краще зізнатися, нехай тільки йде скоріше й не розповідає всього іншого».

— Якщо вам відомі такі дрібниці, як же ви можете не знати головного? — сказав Баоюй. — Адже