Читати книгу - "Мир хатам, війна палацам"

А чому — Радам? Сказав же Іванов: спочатку треба завоювати більшість у Радах, аж тоді нехай Ради беруть владу до своїх рук…

На заводі «Труд» з Данилом і Харитоном трапилася пригода.

Афішку, як і в Матіссона, вони замірялись ліпити просто в цеху. Та, глянувши у подвір'я, Харитон свиснув і почухав потилицю. В заводському дворі було повно солдатів. Завод виконував замовлення фронту і якраз сьогодні здавав чергове замовлення — болванки тридюймових бризантів — Військово–промисловому комітету. Солдати виносили з цеху ящики з литвом і вантажили на підводи.

Данило з Харитоном вирішили наклеїти листівку на воротах — з надвірної сторони: коли браму зачинять, робітники пошабашать і підуть до воріт, — афішка і буде якраз їм назустріч, саме проти очей.

Вони зайшли за відхилену стулку. Данило намастив клейстером, Харитон приліпив, — і вони мерщій виринули з закутня.

І тут вони побачили, що їхні маніпуляції не залишилися непоміченими. Помітив їх чоловічок у синьому фартусі і кепці, що метлявся весь час від цеху до комори по порожні ящики. Він щойно заніс два ящики в цех і вийшов якраз тієї хвилини, як Данило з Харитоном виринули з–поза стулки воріт. Білим папірцем, коли вони прихиляли стулку, мигнуло йому просто в очі.

Чоловічок звернув з своєї стежки і попростував простісінько до хлопців.

— Мабуть, меншовик! — прошипів крізь зуби Харитон. — Зараз, лярва, зчинить тарарам і нагукає на нас офіцерів…

— Тікаймо! — прошепотів і Данило.

Та тікати не було куди: все одно переймуть, та й кинутися враз бігти — означало наперед признати себе винним.

Данило з Харитоном застигли на місці — руки вони й далі тримали нахабно в кишенях, але зухвалий посвист з вуст вже не йшов.

Чоловічок швидко пройшов мимо них — тільки кліпнув оком на кожного і, зразу зайшовши за стулку, аж уп'явся очима в мокрий від клейстеру папірець.

Був він, нівроку, добре письменний: кількох секунд йому вистачило, щоб перебігти рядки, і чоловічок зразу рушив назад — своєю стежкою до комори. Кепка була йому насунута низько на очі, годі було розгледіти його зір, але, проминаючи хлопців, він кинув поспіхом і стиха:

— Хлопці! Не йдіть назад у браму — з дурної голови зайшли: у двір вільно зайти, а як виходити, офіцер за брамою перевірить у списку, чи з нашого ви заводу. Стійте тимчасом тут…

Чоловічок зник у коморі, а Данило з Харитоном перезирнулися ні в сих ні в тих.

— Може, навмисне таке сказав? — прошепотів Данило. — Щоб ми не втекли. А сам зразу гукне охоронців і нас поцупить?

— А що ти думаєш! І зовсім просто…

В цю хвилину чоловічок знову з'явився з двома порожніми ящиками. Кивнувши хлопцям кепкою — хто його зна, що означав той кивок, він зайшов у цех і за хвилину знову повернувся впорожні.

Та, проминаючи тепер хлопців, він спинився і добув кисет:

— Ех, перекуримо, щоб дома не журились? — гукнув він, бо саме якраз проходили солдати, виносячи в ящику литво. — Вогню має котрий? — Чоловічок почав крутити цибуха.

Солдати пройшли, і чоловічок, лизнувши цигарку, спитав:

— З комітету будете, хлопці?

Так і є! Тепер вже сумніву не було, так і напучував їх Іванов: стережіться шпигунів — їх тепер розвелося більше, як за царя Миколи, бо тепер шпигують за робочим класом і есери, і меншовики. Данило з Харитоном, звичайно, і словом не обізвалися на дурне запитання, тільки презирливо здвигнули плечима.

Та чоловічок на відповідь і не чекав: докази, прямі і побічні, були, так би мовити, юридичні: листівки раніш не було, а тепер є, і клейстер іще не висох. Чоловічок застромив зализаного цибуха між зуби, добув з власної кишені сірники і, припалюючи, проказав крізь хмару синього махоркового диму:

— Йдіть просто мимо цеху, наче ви тут свої і вам за нуждою треба. За нужником, у паркані, дошки