Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Молоді літа короля Генріха IV 📚 - Українською

Читати книгу - "Молоді літа короля Генріха IV"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Молоді літа короля Генріха IV" автора Генріх Манн. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 215 216 217 ... 228
Перейти на сторінку:
слухали. Другого ранку Майєнн, уже не маючи надії діждатися ясної погоди, пішов у наступ. Майєнн був хитрий, він удався до несподіваного викруту — чи принаймні міг думати, що ворог такого не сподівається. Він спочатку не рушив усією силою через поле, а послав трохи піхоти, всього три сотні ландскнехтів-німців, збоку через пагорби. Якщо його відомості слушні, то праворуч, перед другою лінією шанців, перебуває сам король. Майєнн хотів, обійшовши в тумані, поза кущами, ту позицію, схопити його і так відразу здобути перемогу. Взявши в полон короля, німці вмить перехопляться через другу лінію шанців і ззаду вдарять на першу, а там уже прорветься кіннота Ліги. Коли буде взято всі укріплення, що тоді лишиться від королівського війська? Дві-три розгублені купки на голій рівнині. Отак, за вороговим задумом, мав відбутися бій. Одначе все склалося зовсім інакше.

Коло першої лінії шанців стояв Бірон, як Анрі коло другої. Опорою для старого маршала була каплиця, і він мав намір утримувати її будь-що-будь, а впертості йому не бракувало. У Бірона було всього шістдесят кіннотників, зате він мав гострозорі очі, помітив одного з ландскнехтів, що скрадалися поза кущами, і послав до короля кінного вістовця. І коли триста німців, засапані, підповзли до тієї позиції, їх там уже чекали, і вони вельми обачливо, з сумирними мінами попіднімали руки вгору. Вони запевнили, що самі більше прихильні до короля Наваррського, а тому їм навіть помогли перелізти через рів, не стали їх роззброювати, і король потиснув їм руки. Та запевнення їхні були не зовсім щирі. Це виявилося тоді, коли кіннота й піхота Ліги великою чисельною перевагою навалились на першу лінію шанців. Але її захищали п'ятсот аркебузирів-гугенотів, і подужати їх було не так легко. Правда, легка кіннота ворога таки прорвалась у замкнений простір між двома лініями шанців. Але там на неї налетіли дворяни короля, їх було лиш двадцять шестеро, але ж у тумані не порахуєш, і вони погнали ворожу кінноту до каплиці, де її зустрів ще й Бірон зі своїми шістьма десятками.

Одначе ландскнехти в другій лінії шанців умить забули про свою прихильність до короля. Вони-бо помітили, що військо Ліги вдерлось на поле між шанцями, але що сталось потім, вони не добачили або ж зрозуміли запізно. Та хай там як, а вони раптом обернулися знов у ворогів і, звичайно, наробили переполоху. Бірона, що примчав туди, скинули з коня. Той самий німець, що збив додолу маршала, приставив свого списа до грудей самому королю й зажадав, щоб його величність здався. Тоді б цей чолов'яга забезпечив себе довіку. Та він, на жаль, трохи запізнився, бо його товаришів на полі між шанцями вже розбили; з великого завзяття він того не помітив. І враз він побачив, що його оточили вершники й ось-ось зарубають. Німець скорчив таку дурну, сторопілу пику, що король засміявся й наказав пустити його.

Тоді розсердився Бірон. Він добряче забився, впавши, і тепер насилу виліз на коня; такого, щоб він упав, ще ніколи не бачили. І ось тепер це сталось на очах у самого короля, а тому й байдуже — тільки сміється. Ну, якщо королю подобається, коли йому приставляють списа до грудей, — це його діло.

— Величносте! Я не хвалюся ні добрим серцем, ні великодушністю. Віддайте цього лобуря мені!

Маршал був кощавий, як його кінь, і погляд у нього знов зробився крицевий — таким Анрі пам'ятав його ще з часів їхньої ворожнечі. Це давній ворог похитувався над ним у сідлі, довготелесий і худий; весь гамір і колотнеча бою не вигнали йому з голови думки про своє право і про помсту.

— У вас, Біроне, своя вдача. А а ландскнехта своя. Ну, а мені доводиться жити з багатьма людьми.

Король промовив це спокійно, вже відвертаючись. Він був не на коні, а стояв на дні шанця і згори здавався вершникові зовсім невеличким: маленький темний панцер, пишний білий плюмаж на шоломі. Та через те Бірон раптом ще разючіше відчув, яка їх розділяє відстань: не тільки відстань між королем і підданим. Звідти, з шанця, війнуло на нього незглибимою могутністю й мудрістю, і йому, кого прозивали «смерть у сідлі», стало аж моторошно. Хто він, отой, що стоїть унизу? Жартун? Азартний гравець, ладний ризикувати чим завгодно? Тонкосльозий хлопчисько? Ні, Біроне, схились перед ним, це — король! Досі ти ще не знав цього так твердо. Для нього однаково — що я, маршал Бірон, що якийсь німець-ландскнехт. Усі кажуть: «Він добрий». Усі бачать: він веселий. Можливо. Це так, наче світлі птиці пролітають по темному тлу. Усе це правда — і добросердий він, і великодушний, — та ще більше в ньому, признаймося вже собі відверто, справедливого презирства до людей.

І Бірон, завернувши коня, помчав до своєї каплиці: довкола неї тепер точився бій, і він ще впертіше жадав утримати її — для такого короля.

Величезне військо Ліги не спромоглося взяти захищеного шанцями гугенотського табору. Праворуч, через пагорби, католиків відігнали аж до сільця, що стояло там.

Бірон утримував каплицю, і бій точився коло неї, поки ворог сам заліз у болота, що були ліворуч. А там на його лави налетіло більше королівських солдатів, ніж хто сподівався. Нікому й на думку не спало, що це можуть бути весь час ті самі. Кінний загін чвалом примчав через усе бойовище під проводом самого короля, винищив до ноги кілька ворожих загонів — і знову щез у тумані. Ворог, що посунув услід, збився з напрямку. Куди йти? Кого атакувати? Шукали короля, але той давно вже помчав кудись-інде на підмогу. А на ворога налітали нові й нові гугенотські загони, хоч насправді то був один, усе той самий. Полки Ліги вимотувано по одному, вони не встигали й згадати про свою чисельну перевагу. Врешті головні сили католицького війська попали на мочарувате місце, люди почали грузнути, кинулись назад, усе змішалось, багатьох засмоктала трясовина. А передні нарвались на швейцарців.

У видолинку, поза кущами, були розставлені понад річкою королівські швейцарці, що прикривали село Арк. Вони полягли б там усі, перше ніж пропустили хоч одного з ворогів короля. Окремо від інших, самі на тому клаптику чужої землі, стояли там люди з Гларусу

1 ... 215 216 217 ... 228
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Молоді літа короля Генріха IV», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Молоді літа короля Генріха IV"