Читати книгу - "Війна і мир 3-4"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Розмова трималася на тій сучасній плітці з вищого управління, в якій більшість людей вбачають звичайно найважливіший інтерес внутрішньої політики. Денисов, невдоволений з уряду за свої невдачі по службі, з радістю взнавав усі дурниці, що, на його думку, робились тепер у Петербурзі, і гостро й різко висловлював свої зауваження на П’єрові слова.
— Раніш німцем треба було бути, тепер треба танцювати з Татариновою та madame Крюднер, читати... Екарстгаузена і братію. Ох! спустив би знову молодця нашого Бонапарта! Він би всі дурощі повибивав. Ну куди це годиться — солдатові Шварцу дати Семеновський полк? — кричав він.
Микола, хоч не мав такого бажання вбачати в усьому погане, яке було в Денисова, вважав також за вельми достойну і важливу справу поговорити про уряд і в тому, що А. призначено міністром того-то, а Б. генерал-губернатором туди-то і що государ сказав те-то, а міністр те-то, вбачав дуже велике значення. І він вважав за потрібне цікавитись цим і розпитував П’єра. За розпитами цих двох співбесідників розмова не виходила з цього звичайного характеру плітки вищих урядових сфер.
Але Наташа, знаючи всі прийоми і думки свого чоловіка, бачила, що П’єр давно хотів і не міг вивести розмову на інший шлях і висловити свою задушевну думку, ту саму, заради якої він і їздив до Петербурга — радитися з новим другом своїм, князем Федором; і вона допомогла йому запитанням: як же його справа з князем Федором?
— Про що це? — спитав Микола.
— Все про те ж і про те ж, — сказав П’єр, оглядаючись круг себе. — Усі бачать, що справи йдуть так кепсько, що цього не можна так залишити і що обов’язок усіх чесних людей протидіяти по змозі.
— Що ж чесні люди можуть зробити? — трохи насупившись, сказав Микола. — Що ж можна вдіяти?
— А ось що...
— Ходімо до кабінету, — сказав Микола.
Наташа, яка вже давно вгадувала, що її прийдуть кликати годувати, почула нянин поклик і пішла до дитячої. Графиня Марія пішла за нею. Чоловіки пішли до кабінету, і Миколенька Болконський непомітно для дядя прийшов туди ж таки і сів у тіні край вікна, біля письмового столу.
— Ну, що ж ти зробиш? — сказав Денисов.
— Вічно фантазії, — сказав Микола.
— Ось що, — заговорив П’єр, не сідаючи і то ходячи по кімнаті, то зупиняючись, шепелявлячи і супроводячи свої слова швидкими жестами рук. — Ось що. Становище в Петербурзі ось яке: государ ні в що не входить. Він весь поринув у цей містицизм (містицизму П’єр нікому не прощав тепер). Він шукає тільки спокою, і спокій йому можуть дати тільки ті люди sans foi ni loi[457], які рубають і душать усе наосліп: Магніцький, Аракчеєв і tutti quanti...[458] Ти згоден, що якби ти сам не займався господарством, а хотів тільки спокою, то, чим жорстокіший був би твій бурмистр, тим скоріше ти досягнув би мети? — звернувся він до Миколи.
— Ну, та до чого ти це говориш? — сказав Микола.
— Ну, і все гине. В судах злодійство, в армії тільки палиця: муштра, поселення; мучать народ, освіту душать. Що молоде, чесне — те гублять! Усі бачать, що не може так тривати. Все занадто натягнуте і неодмінно лопне, — говорив П’єр (як завжди, придивившись до дій будь-якого уряду, говорять люди відтоді, як існує уряд). — Я одно казав їм у Петербурзі.
— Кому? — спитав Денисов.
— Ну, ви знаєте, кому, — сказав П’єр, значущо глянувши спідлоба: — князеві Федору і їм усім. Сприяти освіті та благодійності — все це добре, звичайно. Мета прекрасна, і все; але в теперішніх обставинах треба інше.
У цей час Микола помітив присутність небожа. Обличчя його похмурніло; він підійшов до нього.
— Чого ти тут?
— Чому? Залиш його, — сказав П’єр, узявши Миколу за руку, і заговорив далі: — Цього мало, я їм кажу: тепер треба інше. Коли ви стоїте й чекаєте, що ось-ось лопне ця натягнута струна; коли всі чекають неминучого перевороту, — треба якнайтісніше і якнайбільшій кількості людей узятись рука в руку, щоб запобігти загальній катастрофі. Усе молоде, сильне притягається туди і розпускається. Одного спокушають жінки, другого почесті, третього порожній гонор, гроші — і вони переходять у той табір. Незалежних, вільних людей, як ви і я, зовсім не залишається. Я кажу: розширте коло товариства; mot d’ordre[459] хай буде не лише чеснота, а незалежність і діяльність.
Микола, облишивши небожа, сердито пересунув крісло, сів у нього і, слухаючи П’єра, незадоволено покашлював і дедалі більше хмурився.
— Та з якою ж метою діяльність? — вигукнув він. — І в які стосунки станете ви з урядом?
— Ось у які! У стосунки помічників. Товариство може бути не таємним, якщо уряд його допустить. Воно не тільки не вороже урядові, а це товариство справжніх консерваторів. Товариство джентльменів у повному розумінні цього слова. Ми тільки для того, щоб Пугачов не прийшов зарізати і моїх і твоїх дітей і щоб Аракчеєв не послав мене у військове поселення, — ми тільки для цього боремося пліч-о-пліч, лише з метою загального добра та загальної безпеки.
— Так, але ж таємне товариство — отже, вороже і шкідливе, яке може породити тільки зло.
— Чому? Хіба тугендбунд, який врятував Європу (тоді ще не сміли думати, що Росія врятувала Європу), спричинив що-небудь шкідливе? Тугендбунд — це союз чесноти, це любов, взаємна допомога; це те, що на хресті проповідував Христос...
Наташа, серед розмови увійшовши до кімнати, радісно дивилась на чоловіка. Вона раділа не з того, що він говорив. Це навіть не цікавило її, бо їй здавалося, що все це були надзвичайно прості речі і що вона все це давно знала (їй здавалося це тому, що вона знала все те, з чого це виходило —
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Війна і мир 3-4», після закриття браузера.