Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Маленький друг, Донна Тартт 📚 - Українською

Читати книгу - "Маленький друг, Донна Тартт"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Маленький друг" автора Донна Тартт. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 216 217 218 ... 228
Перейти на сторінку:
її прохолодним поглядом. Подивився показники в планшетці. Згодом вимогливо спитав:

— Багато латуку їси?

— Так, — відповіла Гаррієт, хоч і не їла його.

— У солоній воді вимочуєш?

— Ні, — відказала вона, щойно побачила, що «ні» — це і є очікувана відповідь.

Він щось буркотнув про дизентерію, немитий латук із Мексики і — вдумливо помовчавши — з брязкотом повісив її планшетку назад на узніжжя ліжка, а тоді обернувся й вийшов.

Зненацька задзвонив телефон. Гаррієт — не переймаючись крапельницею в руці — схопила слухавку ще до того, як завершився перший дзвінок.

— Хай! — То був Гелі. На тлі чувся шум спортзалу. Шкільний оркестр репетирував на розкладних кріслах на баскетбольному майданчику. У вуха Гаррієт линули звуки цілого зоопарку налаштовуваних інструментів: гудки й писк, скрип кларнета й дудніння труби.

— Чекай, — перервала Гаррієт, коли він кинувся ґерґотати без упину, — ні, спинися на секунду. — Таксофон шкільного спортзалу був місцем із пожвавленим рухом, зовсім негодящим для приватних розмов. — Просто скажи так чи ні. Ти забрав його?

— Так, сер. — Він говорив голосом, що зовсім не скидався на джеймс-бондівський, але Гаррієт його розпізнавала як джеймс-бондівський а-ля Гелі. — Я вилучив зброю.

— Викинув там, де я сказала?

Гелі порснув сміхом.

— К’ю, — крикнув він, — чи я хоч раз тебе підводив?

У недовгій противній тиші, що запала після цього, Гаррієт почула якісь звуки на фоні, штовханину й шепіт.

— Гелі, — мовила вона, випростуючись сильніше, — хто там біля тебе?

— Ніхто, — відповів він, трохи зашвидко. Але вона розчула крізь голос якийсь удар, ніби він стусонув когось ліктем.

Перешіптування. Хтось захихотів: якась дівчина. Ніби ударом блискавки, Гаррієт пройняло гнівом.

— Гелі, — сказала вона, — краще, якщо біля тебе там нікого нема, ні, — продовжувала попри його заперечення, — послухай мене. Тому що…

— Агов! — Він сміється? — Що таке?

— Тому що, — говорила Гаррієт, підвищуючи голос, наскільки могла собі дозволити, — на пістолеті є твої відбитки.

Окрім звуків оркестру, штурханини й шепоту дітей на задньому плані, Гаррієт не чула зовсім нічого.

— Гелі?

Зрештою він заговорив, надтріснутим і далеким голосом.

— Я… Заберися, — гримнув він якомусь анонімному реготуну. Легка сутичка. Слухавка грюкнула об стіну. За кілька секунд Гелі знову з’явився на зв’язку.

— Можеш зачекати? — сказав він.

Слухавка грюкнула знову. Гаррієт слухала. Збуджене перешіптування.

— Ні, ти… — сказав хтось.

Знову якесь зіткнення. Гаррієт чекала. Кроки, хтось відбіг, хтось нерозбірливо скрикнув. Коли Гелі озвався, то говорив захекано.

— Бляха, — ображено прошепотів він. — Ти мене підставила.

Гаррієт — яка й сама відсапувалася — мовчала. Її відбитки також на пістолеті, хоч вона не бачила жодного сенсу йому про це нагадувати.

— Кому ти розповів? — запитала вона в холодній тиші.

— Нікому. Ну… хіба Ґреґу й Антонові. І Джесіці.

«Джесіці? — подумала Гаррієт. — Джесіці Діс?»

— Та ну тебе, Гаррієт. — Він уже взявся скиглити. — От чого ти така зла? Я зробив усе так, як ти просила.

— Я не просила тебе розповідати Джесіці Діс.

Гелі видав озлоблений звук.

— Ти сам винен. Не треба було нікому розповідати. Тепер маєш проблеми, і я тобі нічим не допоможу.

— Але… — Гелі підшукував слова. — Так нечесно! — зрештою спромігся він. — Я ж нікому не сказав, що то ти!

— Що я що?

— Не знаю… зробила, що ти там зробила.

— Чому ти думаєш, що я взагалі щось зробила?

— Ага, сто разів.

— Хто з тобою ходив до вежі?

— Ніхто. Ну… — невесело сказав Гелі, трохи запізно усвідомивши помилку.

— Ніхто.

Мовчання.

— Тоді, — сказала Гаррієт (Джесіка Діс! Він що, здурів?), — це твій пістолет. Ти навіть не доведеш, що я тебе просила.

— Можу довести!

— Так? І як же?

— Я можу, — похмуро відповів він, але непереконливо. — Можу і все. Тому що…

Гаррієт чекала.

— Тому що…

— Ти нічого не доведеш, — сказала Гаррієт. — І там усюди твої відбитки, сам знаєш на чому. Тож раджу просто зараз піти й придумати, що сказати Джесіці, Ґреґу й Антону, якщо не хочеш загриміти в тюрму й померти на електричному кріслі.

Тут Гаррієт здалося, вона вийшла за межі навіть легковір’я Гелі, але — судячи з ошелешеного мовчання на тому кінці дроту — очевидно, нічого подібного.

— Слухай, Гел, — сказала вона, жаліючи його. — Я тебе не здам.

1 ... 216 217 218 ... 228
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маленький друг, Донна Тартт», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Маленький друг, Донна Тартт"