Читати книгу - "Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)"

— Ось він, батьку, ось він.

— Ага, ось і ти нарешті, — сказав король Лун дуже суворим голосом. — І ти брав участь у битві, попри заборону? Хлопчику, ти розбиваєш серце свого батька. У твоєму віці дістати різку-дві буде корисніше, ніж взяти меч у руки.

Але всі, включно з Коріном, бачили, що король дуже пишається ним.

— Не лайте його більше, сір, якщо ви ним задоволені, — сказав лорд Даррін. — Його високість не був би вашим сином, якби не успадкували ваших чеснот. Ваша величність засмутилися б значно більше, якби довелося сварити його за протилежне.

— Гаразд, — пробурчав король. — Ми не звернемо цього разу на це увагу. А тепер…

Те, що сталося потім, здивувало Шасту більше, ніж все, що траплялося з ним до цього. Раптово він опинився у ведмежих обіймах короля Луна, який розцілував його в обидві щоки. Потім король знову його поставив на землю і сказав:

— Станьте разом хлопчики і дозвольте всьому двору побачити вас. Візьміться за руки. Отже, панове, є в кого які сумніви?

Шаста так і не зрозумів, чому всі пильно подивилися на нього та на Коріна і про що взагалі була розмова.

Розділ 14

Як Ігого мудрості набрався

А тепер настав час повернутися до Аравіс і коней. Пустельник, дивлячись у ставок, зміг повідомити їм, що Шасту не було ані вбито, ані навіть серйозно поранено, бо бачив, як той зміг піднятися і як привітав його король Лун. Та через те, що він міг тільки бачити, що коїться, але не чув ані слова, щойно битва скінчилася і почалися розмови, дивитися не було на що, тож нічого й заглядати у став. Наступного ранку, доки пустельник був у домі, усі троє зібралися перекинутися слівцем та вирішити, що робити далі.

— З мене досить, — струснула головою Гвін. — Хоч би як добре до нас ставився пустельник — за що ми йому чимало зобов’язані, але час рушати до Нарнії. Я скоро стану товстою, мов поні, — цілими днями щось їм і сиджу без діла.

— О пані, тільки, благаю, не сьогодні, — втрутився Ігого. — Не будемо поспішати. Сьогодні, завтра — яка взагалі різниця?

— До того ж спочатку ми маємо стрітися з Шастою, аби попрощатися і… і вибачитися, — трохи ніяково додала Аравіс.

— Отож-бо! — голосно підтримав її Ігого. — Саме збирався сказати те саме.

— Так, звісно, — не стала сперечатися Гвін. — Гадаю, він саме в Анварді, що на нашому шляху. Тож чом би й не зазирнути туди ненадовго та не попрощатися? Можемо виїхати просто зараз. Мені здавалося, що всі ми прагнемо нарешті потрапити до Нарнії, чи не так?

— Гадаю, що так, — не дуже впевнено промовила Аравіс. Вона вперше за увесь час замислилася над тим, що робитиме там, у Нарнії, і почувалася трохи самотньо.

— Звичайно, звичайно, — погодився Ігого. — Але ж ніхто не змушує нас квапити події, якщо ви розумієте, до чого я.

— Ні, я не розумію, — різко озвалася Гвін. — Тож чого це ви раптом не хочете їхати?

— Ммм… і-го-го, — стиха заіржав Ігого, — е-е-е, хіба ж ви не розумієте, пані, то визначна подія: повернення до рідної країни, знайомство з тим суспільством, і у зв’язку з цим вкрай важливо справити добре враження, а як же його справляти, коли ми й самі на себе не схожі?

Гвін голосно заіржала.

— То все це через твій хвіст! Зрозуміла нарешті. Ти хочеш дочекатися, доки відросте хвіст! Але ж ми навіть не знаємо, носять у Нарнії взагалі довгі хвости чи ні! Чесно кажучи, Ігого, ти пихатіший за отих ташбаанських таркинь!

— Ох і дурний же ти, Ігого! — не втрималася Аравіс.

— Зовсім ні, таркине, гривою Лева присягаюся! — обурено заперечив Ігого. — Просто в мене є почуття гордості за себе та своїх товаришів-коней, от і все!

— Ігого! — перервала його Аравіс, яку не дуже цікавило, який там у нього хвіст. — Я давно хотіла в тебе запитати: чого це ти весь час присягаєшся Левом та гривою Лева? Я завжди гадала, що ти левів ненавидиш.

— Так воно і є, — кивнув Ігого. — Та коли я кажу Лев, то маю на увазі, звичайно ж, Аслана, великого рятівника Нарнії, що прогнав із країни Білу Відьму та зиму. Усі нарнійці присягаються його ім’ям.

— То він і справді лев?

— Ні, ні, звичайно ж, ні, — дещо приголомшено відповів Ігого.

— Але ж усі ташбаанські оповіді кажуть, що він і справді Лев, — зауважила Аравіс. — А якщо то не так, чому ж тоді всі його так називають?

— У твоєму віці то важко зрозуміти, — відповів Ігого. — А я був усього-на-всього лошам, коли покинув Нарнію, тож і сам до пуття не розумію.

Кажучи це, Ігого стояв спиною до зеленої стіни паркану, а дівчата заглядали йому в рота. Тон його був доволі повчальний, а очі напівзаплющені, ось чому він не помітив, як Гвін та Аравіс раптом змінилися на обличчі. І не дивно: поки Ігого там собі розпинався, у нього за спиною з’явився величезний лев, який заплигнув на огорожу і тепер балансував нагорі — від такого видовища у дівчат роззявилися роти і мало очі не повилазили. Тим паче яскраво-жовта грива засліплювала, неначе полуденне сонце, і, може, саме тому Лев їм здавався і крупнішим, і більш вражаючим, і загрозливішим, ніж інші, до того ними бачені леви. Він зістрибнув на подвір’я і беззвучно наблизився до Ігого. Гвін з Аравіс стояли, немов зачаровані, не в змозі ані слова вимовити, ані зрушити з місця.

— Без сумніву, — тим часом вів далі Ігого, — коли про нього кажуть, що він лев, то мають на увазі не зовнішність, а риси, а саме: силою він не поступається левові, як лев кидається на ворогів (на наших із вами ворогів, зауважте) чи щось ще. Навіть така маленька дівчинка, як ти, Аравіс, могла б здогадатися, що смішно навіть припустити, ніби той Лев може бути справжнім. Таким припущенням можна навіть образити: якщо він Лев, то він має бути звіром, таким, як Гвін чи я. А раз так, — тут Ігого не витримав та голосно заіржав, — то в нього має бути чотири лапи, хвіст та… ву-ву-вуса! Га-га-га, ги-ги-ги! Гик! Гик! Гик! Ґвалт!

Він заволав «ґвалт» тому, що не встиг він вимовити слово «вуса», як у вусі йому щось залоскотало. Як з’ясувалося, то був Асланів вус. Ігого підскочив, мов ужалений, сахнувся аж до іншого боку