Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

— Не кажіть так, матінко! — прохав Цзя Чжен, кланяючись до землі. — Я не знаю, куди від сорому подітися!

— Своїм учинком ти довів, що хочеш вижити мене з дому, а тепер, виходить, тобі ж подітися нікуди! — обурилася матінка Цзя. — Коли б не було нас тут, ніхто не заважав би тобі бити сина! — І вона крикнула служникам: — Готуйте все необхідне в дорогу! Коляски, паланкіни. Ми їдемо!

Цзя Чжен простягся на підлозі й благав матір простити. Але матінка Цзя, навіть не глянувши на нього, підійшла до Баоюя, що лежав на ладі, й болісно скрикнула. Пані Ван і Фенцзє заходились її втішати. Ввійшли дівчатка-служниці, спробували підняти Баоюя.

— Мерзотниці! — накинулася на них Фенцзє. — Невже не бачите, що він не може йти? Несіть сюди плетене ліжко!

Служниці кинулись у внутрішні кімнати, принесли широке плетене ліжко, вклали Баоюя й понесли в покої матінки Цзя.

Цзя Чжен, прикро вражений тим, що засмутив матір, вийшов слідом за нею й пані Ван. Тільки зараз він зрозумів, що перестарався в покаранні. Пані Ван раз у раз вигукувала:

— Синку, рідний! Краще б ти помер, а Цзя Чжу залишився живий, не довелося б мені тоді думати, що моє життя пройшло марно! Не залишай мене! Ти — єдина моя надія! Нещасний мій синку! Нікому тебе захистити!

Цзя Чжен зовсім занепав духом і вже каявся у вчиненому. Він знову спробував утішити матінку Цзя, але та, ковтаючи сльози, сказала:

— Якщо син поганий, треба його наставляти, а не бити! Що ти за нами плетешся? Хочеш на власні очі побачити, як хлопчик помре?

Цзя Чжен розгублено похитав головою й поспішив вийти.

Біля Баоюя поралися тітонька Сюе, Баочай, Сянлін, Сян’юнь, бризкали на нього водою, обмахували віялом. На Сіжень ніхто не звертав уваги, і вона, скривджена, непомітно вийшла з кімнати, підкликала хлопчика-служника й наказала йому розшукати Бейміна, щоб довідатися, що сталося.

— За що його покарали? — запитала служниця в Бейміна, коли той з’явився. — А ти теж гарний, не міг попередити!

— Мене, як на зло, там не було! — виправдовувався Беймін. — Я дізнався вже, коли батько заходився бити нашого пана! Примчав туди, а мені кажуть, що все це через актора Цігуаня й сестру Цзіньчуань!

— А як батько дізнався? — здивувалася Сіжень.

— Про Цігуаня, напевно, Сюе Пань сказав, він давно його ревнує до Баоюя. Підіслав якого-небудь мерзотника, щоб той оббрехав Баоюя перед батьком. А про Цзіньчуань розповів, звичайно, третій пан Цзя Хуань. Служники про це балакали.

Вислухавши Бейміна, дівчина була майже впевнена, що він говорить правду. Коли вона повернулася в дім матінки Цзя, люди все ще поралися біля Баоюя.

Віддавши необхідні розпорядження, матінка Цзя наказала віднести Баоюя у двір Насолоди пурпуром і вкласти в постіль, що й було відразу виконано. Потім усі поступово розійшлися.

Тільки зараз Сіжень підійшла до Баоюя, щоб прислужувати йому, а заодно розпитати про те, що сталося.

Якщо хочете дізнатися, що розповів Баоюй і як вона його виходжувала, прочитайте наступний розділ.

Отже, матінка Цзя й пані Ван пішли. Тоді Сіжень сіла на ліжко до Баоюя й зі слізьми на очах запитала:

— За що тебе так побили?

— Ну що ти запитуєш? — зітхнув Баоюй. — Усе за те ж! Ой, як боляче! Подивися, що там у мене на спині!

Сіжень почала обережно знімати з нього сорочку. Варто було Баоюю охнути, як вона завмирала. Минуло багато часу, перш ніж вона нарешті роздягнула його.

— О Небо! — скрикнула Сіжень, побачивши, що й спина й ноги Баоюя суціль у синцях і саднах. — Яка жорстокість! — Вона не переставала ойкати, примовляючи: — Слухався б мене, нічого не сталося б! Щастя ще, що кістки цілі! А то залишився б калікою!

З’явилася служниця й доповіла:

— Прийшла панянка Баочай.

Сіжень швидко накрила Баоюя ковдрою. У ту ж мить на порозі з’явилася Баочай. Вона принесла пігулку