Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

— Погано б’єте, мерзотники! — Цзя Чжен оскаженіло копнув ногою одного зі служників і сам схопив кий.

Баоюй, якому ніколи не доводилося зазнавати таких мук, спочатку кричав і плакав, але потім знесилів, охрип і ледве чутно стогнав, а потім і зовсім замовк.

Нахлібники, які теж тут були, злякались, як би не сталося нещастя, кинулися до Цзя Чжена й почали вмовляти пожаліти сина. Але ніякі вмовляння не діяли.

— Як можна йому вибачити! — репетував Цзя Чжен. — Ви й раніше йому в усьому потурали! І зараз заступаєтесь! А якщо він завтра батька рідного вб’є або імператора — ви знову його захищатимете?

Видно, і справді Баоюй винуватий, оскільки батько так розгнівався, подумали нахлібники й визнали за краще сповістити про все пані Ван.

Пані Ван, почувши, що Цзя Чжен чинить над Баоюєм розправу, не стала навіть доповідати матінці Цзя й у супроводі служниці поспішила виручати сина. Вона з’явилася так несподівано, що нахлібники та служники не встигли розбігтися.

Побачивши дружину, Цзя Чжен іще більше розпалився, кий у його руках так і миготів. Слуги ж, що тримали Баоюя, відійшли вбік. Баоюй лежав без руху.

Пані Ван стала віднімати в Цзя Чжена кий.

— Геть! — закричав Цзя Чжен. — Ви всі немов змовилися мене зжити зі світу!

— Баоюя, звичайно, варто покарати, але подумайте про себе! Хіба можна так хвилюватися? — сказала пані Ван. — До того ж день нині спекотний, і стара пані нездужає. Ви можете вбити Баоюя — не таке вже це лихо, але що буде зі старою пані, коли вона довідається?

— Замовкни! — посміхнувшись, кинув Цзя Чжен. — Породити такого негідника — значить виявити нешанобливість до батьків! Я давно хотів його як слід провчити, але ви не давали! Краще відразу прикінчити щеня, щоб потім не страждати! Мотузку! Дайте мені мотузку, я задушу його!

Пані Ван кинулася до чоловіка.

— Батько мусить учити сина! — вигукнула вона зі слізьми на очах. — Але не забувайте й про свій подружній обов’язок! Адже мені вже під п’ятдесят, а синів більше немає. Я ніколи не заважала вам його повчати, але вбити його однаково що вбити мене! Що ж, убивайте! Я вмру разом із сином, тоді, принаймні, у мене буде в потойбічному світі опора!

Вона обійняла Баоюя й заридала. Цзя Чжен важко зітхнув, у знемозі опустився на стілець і заплакав.

Обличчя Баоюя було білим як полотно, він лежав майже бездиханний, тонка шовкова сорочка намокла від крові. Коли пані Ван її підняла, оголилася спина, вся в саднах і синцях, живого місця неможливо було знайти.

— Нещасний мій синок! — болісно скрикнула пані Ван, і перед очима виник образ покійного старшого сина. — Цзя Чжу! Якби ти був живий, я б зараз так не журилася!

Прибігли Лі Вань, Фенцзє, Інчунь і Таньчунь. Лі Вань, удова покійного Цзя Чжу, при згадуванні імені чоловіка мимоволі заплакала. Цзя Чжену стало ще важче, по щоках котилися великі, як перлини, сльози.

— Стара пані прибула! — доповіла служниця.

— Спочатку вбий мене, а потім його! Всіх убий! — почувся голос матінки Цзя.

Цзя Чжен сполошився. Він підхопився й кинувся матері назустріч. Засапавшись од швидкої ходьби, матінка Цзя ввійшла в кімнату, опираючись на плече служниці.

— Навіщо, матінко, вам знадобилося в такий спекотний день приходити? — шанобливо кланяючись, звернувся до неї Цзя Чжен. — Якщо вам треба було мені щось сказати, покликали б до себе!

— А, це ти! — гнівно закричала матінка Цзя, ледве відсапуючись. — Так, мені треба з тобою поговорити! Адже це я виростила такого чудового сина. З ким же мені ще розмовляти?

Тон, яким вимовила все це матінка Цзя, не обіцяв нічого доброго. Цзя Чжен сторопів, опустився на коліна й, стримуючи сльози, мовив:

— Я піклуюся про те, щоб мій син прославив своїх предків. Так невже я заслуговую ваших докорів?

— Бач, тобі слова сказати не можна! А як воно було Баоюю, коли ти бив його києм? Ти, виходить, учиш сина для того, щоб він прославив своїх предків? Але згадай, хіба так учив тебе твій батько?

Матінка Цзя не витримала й теж розплакалася.

— Не засмучуйтеся, матінко! — з винуватою усмішкою почав виправдуватися Цзя Чжен. — Причиною всьому раптовий вибух гніву. Присягаюся вам, це більше не повториться!

— Ти до мене звертаєшся?! — холодно посміхнулася матінка Цзя. — Це твій син, якщо хочеш, бий його скільки завгодно! Тільки, я гадаю, ми всі тобі набридли! Тому нам краще поїхати!

Вона обернулася до служників і коротко наказала:

— Паланкін! Я їду в Нанкін із невісткою й Баоюєм!

Служники вийшли.

—