Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

— Ось, візьми. На ніч розмішаєш її з вином і зробиш примочки, синці швидко пройдуть!

Вона простягнула пігулку Сіжень і з усмішкою запитала брата:

— Як ти почуваєшся?

— Трохи краще, — відповів Баоюй, подякував сестрі й запросив сісти.

Баочай помітила, що очі його, проти звичаю, широко розкриті й тримається він спокійніше, ніж завжди.

— Треба було слухатися, тоді не сталося б такого нещастя! — похитавши головою, зітхнула Баочай. — А які засмучені бабуся й матінка, та й ми всі...

Баочай осіклась, опустила очі й густо почервоніла.

Баоюй відчув у її словах щирість і глибокий зміст. Баочай нічого більше не сказала, так і сиділа, похнюпившись, ледве стримуючи сльози, смикаючи пояс. Не передати словами нерішучість, зніяковілість, жалість, які відбилися на її обличчі!

Баоюй був такий зворушений, що забув про власні страждання й подумав:

«Мені довелося витерпіти всього кілька ударів києм, а всі так жаліють мене, так хвилюються! Немає межі моєї вдячності й поваги до них! Моя смерть була б для них справжнім горем! Але заради них я готовий без жалю віддати життя й разом покінчити з усіма мирськими турботами».

Із задуми Баоюя вивів голос Баочай, що звернулася до Сіжень:

— Не знаєш, за що батько його покарав?

Сіжень потихеньку розповіла їй усе, що повідомив Беймін.

Тільки зараз Баоюй дізналася, що це Цзя Хуань набрехав батькові. Але варто було Сіжень згадати про Сюе Паня, як він поспішив втрутитися.

— Не вигадуй! Старший брат Сюе Пань не міг так учинити! — сказав Баоюй, побоюючись, як би Баочай не образилась, і Баочай одразу це зрозуміла.

«Тебе так побили, а ти турбуєшся, як би кого не скривдити, — подумала дівчина. — Але чому, піклуючись про інших, сам ти робиш легковажні вчинки, замість того щоб зайнятися серйозною справою. Тоді й батько буде задоволений, і тобі не доведеться страждати. От ти боїшся, як би я не образилася за брата? Але хіба я не знаю, що брат мій розбещений і свавільний? Колись через Цінь Чжуна вийшов скандал, а зараз справа набагато серйозніша!»

Баочай сказала Сіжень:

— Не треба нікого обвинувачувати. Упевнена, пан Цзя Чжен розсердився лише тому, що брат Баоюй завжди заводить сумнівні знайомства. Можливо, брат і бовкнув зайве, але без злого наміру. А взагалі-το він завжди говорить правду, не боячись викликати чиєсь невдоволення. Ти, Сіжень, погано знаєш людей, не всі такі, як Баоюй. Мій брат, приміром, нікого не боїться, що думає, те й говорить.

Сіжень і сама пошкодувала, що сказала про Сюе Паня, а тепер, після слів Баочай, зовсім зніяковіла й замовкла.

Баоюй відчував, що Баочай хоче бути справедливою й у той же час намагається захистити честь своєї родини, — це збентежило його ще дужче. Нарешті він зібрався з думками й хотів щось сказати, але Баочай підвелася й почала прощатися.

— Лежи спокійно! Я завтра знову прийду! Сіжень зробить тобі з моїх ліків примочки, і незабаром усе заживе.

Сіжень провела Баочай до воріт і по дорозі сказала:

— Спасибі вам, панянко, за турботу! Як тільки другий пан одужає, він неодмінно прийде вам дякувати.

— Дрібниці! — озвалася Баочай. — Ти скажи йому, нехай гарненько лікується й ні про що не думає. А захоче чого-небудь смачного або щось йому знадобиться, не тривож ні бабусь, ні матінку — приходь просто до мене! І щоб його батько не довідався. А то як би знову не сталося лиха!

Сіжень повернулася в дім, сповнена вдячності до Баочай.

Баоюй мовчав, поринувши у свої роздуми. Сіжень подумала, що він спить, і вийшла з кімнати, щоб умитися й причесатися.

Баоюй страждав од нестерпного болю, спину начебто кололи голками, різали ножами, палили вогнем; кожний рух викликав стогін.

Наближався вечір. Помітивши, що Сіжень вийшла, Баоюй відіслав і інших служниць, сказавши їм:

— Підіть умийтеся! Коли знадобитесь, я покличу.

Залишившись сам, Баоюй упав у забуття. Йому привиділося, начебто прийшов Цзян Юйхань і почав скаржитись, що служники з палацу Відданого й Найпокірнішого ясновельможного вана схопили його й повели; потім з’явилася Цзіньчуань і, плачучи, почала розповідати, як кинулася через нього в колодязь. Баоюй хотів повідати їй про свою любов, але раптом відчув, що хтось його легенько штовхнув, почув чийсь сповнений страждання голос. Він одразу опам’ятався й побачив Дайюй. Чи це часом не сон? Він звівся на постелі, уважно придивився: очі великі, начебто персики, злегка припухле від сліз обличчя. Ну звичайно ж, це Дайюй. Він спробував устати, але тіло пронизав гострий біль, і, охнувши, він упав на подушку.

— Чого ти прийшла? — насилу вимовив він. — Адже сонце тільки-но зайшло, спекотно ще! Перегрієшся й знову занедужаєш! Про мене не турбуйся! Я тільки удаю, що боляче, довідається батько — пожаліє. Це хитрість, так що ти не хвилюйся.