Читати книгу - "Молоді літа короля Генріха IV"

Аж ось туман підіймається — і з Аркської фортеці зразу вдарили гармати. Ядра розриваються і шматують ворога, де він підступив заблизько. Це перемога, вона врятувала королівство. Бог або зовсім не дає, або вже наділяє щедрою рукою зі своїх скарбів — влади, сили й слави. Ще й це збагнув сьогодні Анрі, охоплений страхом божим. З мурів Дьєппа, за який уже нема чого боятись, Коліньї, син адмірала, виводить сімсот солдатів — ще сімсот на підмогу старим аркебузирам, героям істинної віри.

— Сам бог тебе посилає, Коліньї!

Анрі не скаржився й не молився, поки справи були кепські, а власне — безнадійні. Зате в щасті він волає до бога, в щасті хоче перед ним схилитися. Довгі, сповнені небезпек години місив він копитами свого коня це бойовище, встигав утрутитися всюди, і в кожному з його невеликих загонів гадали, ніби король весь час із ними. А тепер він може зупинитись. У туман, у непевність вигукував він імена й додавав тим іменам слави. В кожному своєму загоні, де лишень майне його білий плюмаж, він зміцнював мужність і віру в перемогу. Швейцарцям він обіцяв вірність за вірність. Він розмовляв з мерцями понад шляхом. Він дав науку маршалові Бірону, і той зрозумів, з ким має справу. І йому пощастило. День його почався вже давно, та цей день засяяв усім своїм блиском, коли розвіявся туман. Йому незабаром мине тридцять шість, та все, що було досі,— це тільки молоді літа. І по його обличчю, прояснілому не так із радості, як від витриманої боротьби й пережитих страждань, між краплями поту течуть сльози.

З двох боків його давні воїни, борці за свободу, борці за віру тиснуть ворога: сила його розтанула, а вони співають. Буйні радощі, гудуть дзвони в небесах, бо за невидимі мотузи смикає благочестива рать.

Le triomphe final ne sera pas seulement achete par ses propres sacrifices: Henri assiste a l'immolation d'etres qu'il aurait voulu conserver. Deja il avait du faire ses adieux a sa compagne des annees difficiles. Il faut encore que le Valois, son predecesseur, s'en aille, et pourtant Henri, l'ayant sauve de la main de ses ennemis, l'affectionnait d'une maniere tres personnelle. Son esprit y etait plus content, preferant se mettre d'accord avec le passe, que de le renier. Avec le sens de la vie, on se plie a bien des necessites. La moins acceptable, pour un esprit bien fait, est celle de voir s'accumuler les desastres. Trop de personnages ayant ete meles a son existence viennent d'etre emportes par les catastrophes, et la mort a voulu trop bien lui deblayer le chemin. Sur le champ de bataille d'Arques le roi Henri, en nage d'avoir tant combattu, pleure pendant que resonne le chant de la victoire. Ses larmes, c'est la joie qui en cause quel-quesunes. D'autres, il les verse sur ses morts, et sur tout ce qui finit avec eux.

C'est sa jeunesse qui, ce jour la, prit fin.

Остаточну перемогу буде куплено не тільки ціною його власних жертв: Анрі мусить бачити, як приносяться в жертву люди, що їх він волів би зберегти. Йому вже довелось розпрощатися з супутницею найтяжчих років. Судилося піти зі світу й Валуа, його попередникові, а тим часом Анрі, рятуючи його від ворожих рук, почував до нього щиру прихильність. Для його натури більше задоволення в тому, щоб миритися з минулим, а не відкидати його. Хто керується в житті здоровим глуздом, той часто скоряється необхідності. Але дивитись, як росте й громадиться лихо, такій здоровій натурі тяжче. Занадто багатьох людей, пов'язаних з його долею, забирають катастрофи, і смерть занадто ревно розчищує йому шлях. На бойовищі під Арком король Анрі, облитий потом після тяжкого бою, плаче, слухаючи переможний спів. Його сльози — це і сльози радості, і сльози туги за вбитими й за всім тим, що скінчилось разом з їхнім життям.

Того дня скінчились його молоді літа.

Очевидно, під впливом німецької мови у нас склалася традиція називати французьких королів Генріх І, Генріх II і т. д. Але французькою це ім'я звучить Анрі (Henri), і Г. Манн, порушуючи відповідну німецьку традицію, пише Henri, а не Heinrich. У перекладі збережено цю особливість оригіналу. (Прим. перекл.).

Хай поможе мені в цю годину (південнофранц.).

Перемогти або вмерти! (Лат.).

Антуан де Бурбон (1518–1562) — походив з бічної