Читати книгу - "Фактологія"

Щоб зрозуміти цей феномен, слід упевнитися, що ми розуміємо, якої саме форми крива перед нами. Припускаючи, що ми знаємо, як саме крива поводиться за межами того, що бачимо, ми ризикуємо зробити неправильні висновки та ухвалити неправильні рішення. Саме це трапилося зі мною, перш ніж я зрозумів, що інфікування вірусом Ебола подвоюється. Саме так мислять ті, хто вважає, що населення світу лише зростає.

Фактологія

Фактологія — це усвідомлювати припущення, що лінія й далі буде прямою, і пам’ятати, що таке рідко трапляється насправді.

Щоб контролювати інстинкт прямої лінії, пам’ятайте, що криві бувають різної форми.

Не приймайте прямих ліній. Багато явищ розвиваються не за прямою лінією, а за кривою, яка може мати форму літери S, гірки, горба або лінії подвоєння. Жодна дитина ніколи не підростала в тому самому темпі, як за перші шість місяців, і ніхто з батьків на це й не сподівався.

Розділ четвертий

Інстинкт страху

Як сховати 40 мільйонів літаків і як я начебто отримав Нобелівську премію миру

Кров по всій підлозі

Це було 7 жовтня 1975 року. Я гіпсував руку пацієнтові, коли в кабінет увірвалася медсестра й вигукнула, що розбився літак і гелікоптер от-от привезе поранених. Я працював молодшим лікарем у відділенні швидкої допомоги у шведському приморському містечку Гудіксвалль лише п’ятий день. Усі старші лікарі були внизу в їдальні, а ми з медсестрою відчайдушно шукали теку з інструкціями на випадок надзвичайної ситуації. У цей час почулися звуки гелікоптера. Ми удвох мали впоратися з усім самотужки.

За кілька секунд внесли чоловіка в темно-зеленому комбінезоні й камуфляжному жилеті. Його руки і ноги сіпалися. «Епілептичний напад», — подумав я. Треба зняти одяг. Якщо із рятівним жилетом я легко впорався, то з комбінезоном були проблеми. Він виглядав так, наче скафандр, на ньому було безліч міцних блискавок. Байдуже, як я старався, та так і не міг знайти блискавку, щоб розстібнути його. Щойно я усвідомив, що така уніформа може належати військовому пілоту, помітив на підлозі калюжу крові.

— Він стікає кров’ю! — заволав я. Я знав, що із такою кровотечею він помре за кілька секунд, але на ньому все ще був комбінезон, а я так і не знайшов, як його зняти. Я схопив ножиці-кусачки для гіпсу й вирішив розрізати тканину.

У той самий час закричав до медсестри:

— Чотири пакети крові. Перша негативна. Негайно!

Потім я закричав до пацієнта:

— Де боляче?

— Яаже шииша... на адьєжиижа... — почув у відповідь.

Я не зрозумів ані слова, але мова нагадала російську. Я подивився в очі цій людині і сказав чітким голосом:

— Всьо тіхо, товаріщ, швєдская больніца, — що означало «усе добре, ви у шведській лікарні».

Я ніколи не забуду той погляд, сповнений паніки, який викликали мої слова. Страшенно наляканий, він дивився на мене й намагався щось пояснити:

— Вавдфор папратарйенйї рисскамемемйє ей...

Я дивився в його очі, переповнені жахом, і раптом усвідомив: мабуть, це пілот російського винищувача, якого збили на шведській території. Це означає, що Радянський Союз напав на нас. Почалася Третя світова війна! Страх паралізував мене.

На щастя, у цю мить зайшла старша медсестра, Бірґітта, яка повернулася з обіду. Вона вихопила у мене з рук кусачки для гіпсу й зашипіла:

— Не чіпайте комбінезон. Це антигравітайційний костюм повітряних сил, він коштує 10 000 шведських крон. І, будь ласка, зійдіть із рятувального жилета. Ви стоїте на кольоровому картриджі, і через нього вся підлога червона».

Бірґітта повернулася до пацієнта, спокійно зняла з нього антигравітаційний комбінезон і загорнула його в кілька ковдр. Тим часом вона говорила з ним шведською:

— Ви перебували у крижаній воді 23 хвилини, і через це вас колотить. Саме тому ми не можемо зрозуміти, що ви говорите.

Пілот шведських повітряних сил, який вочевидь потрапив в аварію під час звичайного польоту, слабо усміхнувся до мене.

Кілька років тому я спілкувався з ним і з полегшенням дізнався, що він нічого не пам’ятає з тих перших хвилин у відділенні швидкої допомоги. Але мені навряд чи вдасться колись забути той досвід. Я назавжди запам’ятав свої цілковито неправильні висновки. Я все перевернув догори дриґом, а насправді росіянин виявився шведом, мир не перетворився на війну, епілептичний напад був простим переохолодженням, а «кров» вилилася з ампули з фарбою, зашитої в рятувальному жилеті. Але тоді все здавалося мені таким переконливим.

Коли ми боїмося, то не здатні бачити речі такими, як вони є. Я був молодим лікарем, який зіткнувся зі своїм першим надзвичайним випадком. До того ж мене завжди лякала перспектива Третьої світової. У дитинстві мені часто снилися про це кошмари. Я прокидався і біг до ліжка батьків. І заспокоювався лише тоді, коли тато вкотре повторював деталі нашого плану: ми беремо велосипедний причеп-намет і їдемо жити в ліс, де багато чорниці. Через нестачу досвіду й першу позаштатну ситуацію моя уява швидко розгорнула найгірший сценарій. Я бачив не те, що хотів, а те, що боявся побачити. Мислити критично завжди важко, і майже неможливо, коли вам страшно. У мозку, окупованому страхом, немає місця фактам.

Фільтр уваги

Жодна людина не має достатнього розумового потенціалу, щоб сприйняти всю інформацію, що є у світі. Питання полягає в тому, яку частину цих даних ми обробляємо і як її обираємо. А яку частину ігноруємо? Інформація, яка сприйматиметься й оброблятиметься насамперед, — це історії, які звучать найдраматичніше.

Уявіть, що в нас є щит, такий собі фільтр уваги, між світом і мозком. Цей фільтр уваги захищає від шумів світу: без нього нас постійно бомбардуватиме така кількість інформації, що ми будемо паралізовані від перевантаження. Тепер уявіть, що в цьому фільтрі є дірки інстинктів — інстинкту розриву, інстинкту негативу, прямої лінії і так далі. Більша частина інфопотоку не проходить, але ці щілини впускають частину відомостей, які зачіпають наші драматичні інстинкти. І, таким чином, ми звертаємо