Читати книгу - "З різних світів, Вероніка Суховська (Shannon)"

Наступні кілька днів Кора прикидалася хворою, аби не спускатись до підвалу. Не надто гарний вчинок, адже тепер спускатись доводилось татові, та совість гризла її не сильно — дівчина не хотіла бачити Еріка. Й на щастя, останні кілька безсонних ночей також дали певну користь — батьки взагалі не сумнівались у тому, що Кора хворіє.

Та ввечері, сидячи біля каміна у вітальні, дівчина неочікувано почула татів голос: 

— Дивно, та Ерік сьогодні попросив мене передати тобі його вибачення. Й кілька разів нагадав про це упродовж нашої розмови.

Кора ледь помітно кивнула, однак нічого не сказала. Серце зрадницьки підвищило ритм, але це через те, що дівчина була налякана. Те, як чоловік тоді сказав то у підвалі, було моторошно. В неї досі зʼявлялись сльози, щойно Кора подумки поверталась до тієї розмови. 

Це було жалюгідно й образливо. Нехай не сказала того прямо, та дівчина поділилась із ним тим, що знав лише її батько. Казкою, що давала їй надію. Казкою, що допомагала Корі триматись й не почуватися білою вороною. Казкою, яка підтримала дівчину ще тоді у дитинстві, коли багато хто злякався, почувши про її здібності. Вона — не монстр. Вона не єдина людина, хто мав особливі здібності, не притаманні класичному магічному Істраделю, яким він залишився в історіях. А Ерік ось так взяв і просто розтоптав це. Ліпше б він просто посміявся. 

— Скажеш мені, що трапилось? — спитав обережно тато. Знов почувся кашель, на цей раз трохи довший, аніж він кашляв зазвичай. А потім його велика долоня опустилась на тонке дівоче плече вже здорової руки. 

— Нічого особливого, — дивлячись у вогонь, відповіла Кора. Можливо, її голос був надто пустим, аби бути переконаним. — Він просто дурний.

Важкий здих почувся за спиною. Скрипнуло крісло, й тато сів поряд із нею, стискаючи її долоню. Кора підвела на нього погляд й усміхнулась. Так було з самого дитинства. Дівчинка дуже любила маму, та розумів її більше тато. Довіряв більше тато. Дивлячись зараз у його теплі очі, Кора знов відчула себе маленькою наляканою дівчинкою, такою, яку лише батько може захистити. Вона поклала голову на його плече, й чоловік стиснув її в обіймах. Деякий час вони мовчали, вдивляючись у вогонь, що так чудово танцював у каміні.

— Він подобається тобі? — тихо спитав тато.

— Хто? — здивовано спитала Кора, не розуміючи, коли б вони встигли згадати Грега.

— Ерік.

“А. Не встигли”, — подумала дівчина й пирхнула.

— Ні! З чого б це? Він звідти. З Бігота, чи з Олікастри, — в її голосі були відчутні нотки презирства. Навіть якщо Ерік був і не таким поганим, як інші представники його країни, з якої б з них він не був, Кора все одно ненавиділа їх. 

— Та він здатен помінятись, — помітив тато, й дівчина почула усмішку в його голосі. Ніби чоловік намагався піймати її на брехні. Ніби дівчина брехала, й побачивши, що її не засуджують, здасться. Тільки вона говорила правду.

— Він старий, — нагадала дівчина, на мить замислившись.

На її диво, тато розсміявся поряд.

— Радий, звісно, що ти так думаєш, але…

— Ні, тат, — Кора хитнула головою й трохи відсторонилась, аби глянути йому у вічі. — Він… Дуже налякав мене. Це нічого такого, та… Це було низько. Тільки й всього. 

Чоловік задумливо кивнув, потираючи підборіддя. Знов закашлявся, дивлячись на портрет над каміном.

 — Памʼятаєш, хто це?

Кора також поглянула на обличчя намальованого молодого чоловіка й знизала плечима.

— Твій прапрадід?

— Головне те, що він не істраделець. Достеменно невідомо, звідки саме, та сюди переїхав вже у поважному віці. І, Коро, він міг бути як із магічних земель, так і з технічних. Ніде не згадувалось, чи володів він магією.

— А технології згадувались? 

Тато усміхнувся. Його голос потеплішав, коли він продовжив, ігноруючи її запитання:

— Магія — це не зовсім те, що, наприклад, уявляє твоя мама. Це справедливість, віра, впевненість. Саме ці речі породжували справжню магію. Зараз… В наші часи правила змінились, рідна. Й на жаль, ми не знаємо, чому саме, але думаю, ми багато чого не можемо збагнути й саме тому нам здається дивним, до прикладу, поява саме твоїх здібностей саме у тебе. 

Дівчина посміхнулась, опускаючи погляд. 

— А хіба не знаємо? Скільки триває війна? Думаю, прапрадід також її застав. А отже, це тягнеться неймовірно довго.

— Головне завжди залишатись людиною. Може, саме тому магія знайшла себе в тобі? Не будь тебе, його б вже вбили. Це ти вирішила дати йому нормальні умови, і може, твій вчинок дійсно вплине на подальше життя. Справедливість, Коро. І віра. 

— Магія ніяк не могла передбачити настільки років вперед.

— Думаю, магія здатна передбачати часові межі набагато більші за одинадцять років. 

— А мені здається, ти просто почав симпатизувати Еріку. Чому? 

— Молоде покоління завжди є рушійною силою, донечку. Та настільки ж, наскільки потужне, воно також піддається впливу оточення…

Кора насупилась, не зовсім розуміючи, однак чоловік знов закашлявся, на цей раз сильніше. Його обличчя почервоніло. Тато піднявся на ноги, й, нарешті відкашлявшись, повернувся до дівчини.