Читати книгу - "Мисливець. У пошуках втраченого, Сано Бенсан"

Міг би здогадатись. Мама лагідно всміхнулась й провела по моєму волоссі рукою. 

— Тобі потрібні сили, синку. 

І Емікс за це турбувався, але мама аж ніяк не могла з ним контактувати. 

— Що ти знаєш про все це? — запитав прямо, на що вона стримано підтиснула губи.

— Тільки те, що ти робиш велику справу, Дем’яне, — мама глянула на годинника і сіла поряд. — До викиду було зовсім інакше життя…

— Це я знаю, але в чому сенс тепер? Пройшло шістдесят п’ять років, які нічого не змінили…

Вона невпевнено знизала плечима.

— Як тобі сказати, синку… Може й змінилося. Щовечора я це бачу при скануванні, чую про це в лікарні… Відсоток збільшується, а ти ж розумієш, що це означає для усіх.

— Так, але відсутність прогресування ще не означає, що без сонця людство протягне хоча б стільки ж… Подивись навкруги…

Мама накрила мою руку своєю. Вени проглядалися блакитними стежками з-під світлої шкіри, але була неймовірно ніжною. 

— Знаю, все не так, як колись… Свого часу я теж мріяла побачити все те, про що мені розповідала бабуся, але… — вона сумно всміхнулась, провівши рукою по моїй щоці, доки я дожовував смачнючу котлету. — З часом моя віра в небачене втратилась. Мабуть, вичерпалась… Але, батько каже довіритись, тому… — знову глянула на мене, тільки цього разу з неабиякою надією в очах. — Просто не опускай рук, Дем’яне.