Читати книгу - "Дозволь мені залишитися на ніч, Кетрін Сі"

— Моя мачуха написала на мене заяву до поліції, стверджувала, що я напала на її сина… але пощастило, що у “Техніко” був запис за той день і моє алібі швидко підтвердилося. 

— Чому вона так вчинила?

— Тому що, ненавидить мені і ненавиділа мого батька… можливо вона його і вбила заради грошей. 

— От змія! 

— Вона гірше, ніж змія. 

Далі ми сиділи мовчки, кожен думав про щось своє. Вчора мені телефонував Майк і сказав, що на наступному тижні буде ще один бій, але на цей раз я маю програти, маю дати противнику побити себе. Я не хочу цього, але вже краще нехай поб'ють мене, ніж я ще раз нерозрахую свої сили. 

— Ти виглядаєш сумним.

Бет дивиться на мене, я й не помітив, що вона повернулася до мене. 

— Просто втомився. 

— Тоді лягай мені на плече і відпочивай, я розбуджу тебе, як закінчиться ураган. 

— Бет.. ти справді не проти? 

— Лягай, — сідає ближче до мене. 

— Дякую. — опускаю голову і відчуваю якесь полегшення. 

— Джером.. 

— Мм? — видаю звук не відкриваючи рот.

— Арон дещо сказав мені… я розумію, що ти можеш не хотіти мені цього розповідати, але мені справді цікаво, я намагалася робити вигляд, що мені не цікаво..

— Що саме він тобі сказав? — здається я здогадуюся, що цей ідіот міг сказати. 

— Арон сказав, що ти вбив когось, — чому він так ненавидить мене? — Я звісно сказала, що мені не цікаві усілякі плітки. 

— Це правда, — приховувати немає сенсу. 

— Якщо не хочеш говорити про це, то не потрібно.

— Твоя болюче тема, це сестра, а в мене це ось ця тема.. я ні з ким не говорив про це, навіть з сім'єю… ти не проти вислухати мене?

— Я уважно слухаю тебе, Джеррі. — мить чи дві, я налаштовувався на розповідь.

— Раніше я був професійним боксером, приймав участь у різних турнірах, вигравав їх і все йшло так добре, я навіть вийшов у фінал міського турніру… але в той день коли ми йшли на ринг мій противник сказав мені, щось про мою сестру, щось настільки божевільне та образливе, що я не зміг себе зупинити на рингу. — Бет уважно слухала і нічого не казала, мені страшно, що коли вона дізнається правду, то навіть не захоче зі мною дружити. — Я вбив його прямо на рингу.. після того я пішов з боксу і купив будинок в Аннесі, але все стало тільки гірше.. брат того, кого я вбив, знайшов мене тут і тепер постійно змушує приймати участь в нелегальних боях.

— Це той чоловік на дорогому авто? 

— Так, він… за його словами я винен в тому, що залишив його без брата, тому маю відпрацювати.

— Чому не відмовишся? 

— Тому що, тоді я опинюся у в'язниці, а зараз мені туди ніяк не можна… мій дідусь лише нещодавно переніс складну операцію, з ним зараз Лінад постійно, але ніхто крім мене не зможе допомогти йому у разі необхідності робити, ще одну операцію. 

— Ти ще в гіршому становищі, ніж я. — посміхаюся, мені подобається її відверта відповідь. 

— Ти не захочеш теперь зі мною дружити? 

— Здурів? Чому раптом я маю не хотіти дружити з тобою? Я не хочу виглядати сукою, але той чувак сам винен, потрібно думати, що ти говориш! — такої реакції я не очікував. Бет підтримує мене, а не засуджує. — У сьомому класі до мене причепився хлопець, почав дражнити, обзивати і я побила його настільки сильно, що він потрапив до лікарні.

— Бет, то мені потрібно боятися тебе? 

— Так, — впевнено відповіла вона. — Після того хлопчика, я побила ще трьох дітей, мене відправили до психолога і виявилося, що я не вмію стримувати свою агресію… з роками я навчилася з цим жити, але досі часто можу зірватися на комусь. До чого я це сказала? Щоб довести, що люди самі винні у тому, що з ними трапляється. Якби той хлопчик не почав обзивати мене, то не потрапив би у лікарню. 

— Ти перша, хто не засуджує мене, — піднімаю голову. — Всі люди, що бачили, як я вбив його, постійно засуджують мене, кажуть що я монстр, що мені не можна бути серед людей, але жоден з них не поцікавився тим, що сталося між нами, чому я не зміг себе контролювати. 

— Нікому не цікаво, що відчуваєш ти, всі цікавляться лише власними емоціями та переживаннями. — знову запанувала тиша, але це була комфортна тиша.

Звуки грому та дощу були настільки гучні, що Бет іноді закривала вуха. А коли блискавка вдарила досить близько вона аж закричала. 

— Ти як? 

— Мені страшно, — її очі знову заплакані. 

Сідаю ближче і обіймаю дівчину. 

— Як тільки ураган вщухне, я відпущу тебе. — руки Бет обіймають мене у відповідь, за талію.

— Але не відпускай поки не вщухне. 

— Не буду. — я й не зможу відпустити, поки ти сама обіймаєш мене. Відчуваю її прискорене серцебиття, невже її настільки страшно? Обіймай ще міцніше. Здається я дійсно закохався в Беатріс.