Читати книгу - "Пропала злодійка, Майкл МакКланг"

-- Гаразд, магістре Анградо. Знищивши Ріаіль і Телемарха, твоя партнерка викликала революцію. В цьому сумнівів немає. Можна сказати, що я “швидше схиляюся” до того, щоб вона не загинула.

-- Пропоную тобі угоду. Можеш вільно пересуватися Поясом, поки ловиш своє породження тріщини, але за однієї умови.

-- Якої?

-- Зроби з радником Веном те, що ти зробив з радником Штайнером.

-- У тебе випадково немає волосся або крові Вена?

-- Немає. Але в тебе не було волосся чи крові Штайнера, проте він мертвий.

-- Це можна назвати особливими обставинами. На додаток до того, що я маг, я трохи володію кривавою магією.

-- Рідкісна штука. Мені тобі повірити?

-- Така ж рідкісна, як маг-жінка?

-- Значно рідкісніша, щоб чоловік володів обома видами магії, і ти це знаєш.

-- Я не обирав своїх батьків, так само як ти не обирала свою стать. Хочеш, щоб я довів тобі? Краплини крові буде достатньо.

-- Ха… Ні, в цьому немає потреби. – Вона барабанила пальцями по коліні, насупила чоло. Мовчання затягувалося.

-- Гаразд, -- нарешті обізвалася вона. – Проблема ось в чому. Радник Вен – привид. Ми затратили значних зусиль, щоб знайти його, і нам це не вдалося. Він не з‘являється у своєму штабі, а в його дім неможливо проникнути. Може він там, а може й ні. Довідатись силою коштуватиме надто багато життів, ймовірно намарно, і зробить барикади вразливими на контратаку.

-- Як він командує військами?

-- Всі накази проходять через його доньку.

-- Де він був коли завалився Ріаіль?

-- Ти думаєш, що донька просто блефує. Ми брали це до уваги. Його там не було. Тієї ночі він був зі Штайнером, без сумніву користався можливістю і плів змову проти Мейріча, поки Мейріч відвідував Синдика.

-- Мейріч?

-- Покійний третій з Ради Трьох.

-- Може його прикінчив Штайнер?

-- Ні. Якби донька спробувала вдавати, що Вен досі живий, то Штайнеру потрібно було б тільки показати труп. Або просто сказати, що Вен мертвий, і кинути їй виклик, щоб вона довела, що він бреше.

-- Гаммонд, ризикую повторитися, але в мене немає часу на це все. Десь там моя партнерка і я її єдиний шанс на порятунок.

-- Анградо, ти говориш про одну людину, якою особливою вона б не була для тебе чи навіть в цілому. Я говорю, як мінімум, про долю цілої нації. Можливо цілого світу, якщо наша революція візьме верх. Курс історії залежить від того, що трапиться в наступних кілька днів.

-- Хоча я не фанат деспотів, я не переконаний, що ваша революція так вже покращить справи, якщо ти дійсно віриш в те, що сказала на барикаді.

-- Я вірю, що аристократію потрібно скинути. Мені наплювати скільки крові проллється.

-- Так. Я чув, ви почали садити на палю.

-- Це вселяє страх у ворогів. Страх – це зброя, а нам потрібно якомога більше зброї.

-- Що ж, принаймні ти чесна. Але вашій позиції бракує нюансів. Життя набагато складніше.

-- Коли лежиш пикою в болоті, а ззаду на тебе наступили чоботом, тобі не до нюансів.

Тоді повернувся хлопець-кінь-урду, за ним два здоровані, що волочили значно меншого, дуже обдертого чоловіка. В‘язень був скований за руки і за ноги. Він виглядав так, наче його тиждень, а то й довше, регулярно лупцювали. Хтось приклав йому до вух розпечене залізо. Те, що від них залишилося, плакало гноєм забарвленим кров‘ю.

-- Магістре Анградо, дозволь тобі представити шматок лайна, відомий як шляхтич Фрой Бесділ. Бесділ був особистим секретарем Вена. Ми витягнули з нього все, що змогли. Тепер він твій. Може вигадаєш щось, до чого ми не додумалися; щось, що допоможе тобі в твоїй нелегкій справі.

-- Я не шукаю собі домашніх улюбленців, рабів чи в‘язнів.

-- Але ти шукаєш інформацію. Десь в мерзенних коридорах мізків Бесділа може знаходитися самородок корисної інформації. – Вона глянула на чоловіка, що втупився в землю. Він виглядав цілковито зламаним.

Нарешті вона знизала плечима.

-- Думаю, ми витиснули з нього максимум, але ніколи не відомо. Може тобі вдасться видобути щось з нього. Народний Комітет засудив його до страти. Він нам більше не потрібен.

Я потер чоло, залізним зусиллям волі тримаючи руку якомога далі від пов‘язки. Моя очниця мене вбивала. Може від того, що мене несли догори ногами. Я змусив себе опустити руку і уважніше глянув на Бесділа. Дрібний, жилавий, злегка лисуватий. Весь в синяках і грязюці, його колись дорогий одяг перетворився в смердюче лахміття. Голова в нього була опущена.

-- Чим він заслужив собі на смертний вирок?

-- Список дуже довгий. А ще довший, якщо до нього включити слова “спільник” і “співучасник”. Доволі часто особистий секретар одного з Ради Трьох замовляє брудну роботу, коли радник не хоче, щоб вона пристала до його імені. Повір мені, він не заслуговує на співчуття. Коли закінчиш з ним, повернеш нам і ми його стратимо.

-- Ні.

-- Перепрошую?

-- Ні. Я не тюремник і не кат. – Чесно кажучи, від самої думки мене ледь не вивернуло. Наперекір моїм переконанням Гаммонд починала мені подобатися. Коли я глянув на Бесділа, це