Читати книгу - "Янгол чи Демон, Вікторія Хорошилова"

— Ти знову тут? — здивувався шеф, а потім подивився графік нічних чергувань — Знову чергуєш? У тебе ж цього тижня гості, а ти взяла три чергування. Нікуди не годиться.

І викреслив два наступних. Залишивши одне. І дивлячись на моє кисле обличчя сказав:

— Ще одне спальне місце купити не пробували?

— Завтра привезуть крісло, що розкладається в повноцінне спальне місце. Я його в магазині тестувала.

Шеф підійшов подивився, чим я займаюся і яку справу відкрито. Хмикнув.

— Знову моніториш портали. Є якісь результати?

— Коли вдень дивлюся, немає. Хочу вночі перевірити, таке відчуття, що всі нелегали приходять вночі. За одне хочу перевірити хто вночі чергує на порталах.

— Тільки ти, дорога Анжеліка, працюєш з офісу. Зрозуміло?

Я тихо застогнала і уткнулася головою в стіл.

— Поводься добре. Домовилися?

— Так, сер.

Коли шеф пішов, підійшов Алекс.

— Привіт. Ти ж збиралася йти сьогодні на побачення.

— Уже була, в обідню перерву.

— І, як успіхи?

— Як і попередні п'ять разів. Ввічливо попрощалися зі мною через п'ятнадцять хвилин. І одразу після того, як сказала, що виховую двох дітей. Навіть уточнення, що це мої племінники не допомогло. Може, коли вони підростуть, справа і зрушиться з мертвої точки. Як один із хлопців сказав, одинока з дітьми нікому не цікава.

— Хто конкретно це сказав?

— Я не запам'ятовувала, пам'ятаю, що послала його лісом. А так здається третій за рахунком. Алекс досить мені сватати хлопців. Вони всі якісь нецікаві й нудні.

— І що жоден із них не сподобався.

— Ні.

— Що тобі зовсім ніхто з чоловіків із твого оточення не подобається?

— Та є тут один індивід.

— Я його знаю? — одразу насторожився хлопець.

— Ага. А тепер іди додому.

Він усміхнувся і поплескав мене по голові. Ніч у мене пройшла продуктивно. Уранці шеф насамперед поцікавився, що вдалося з'ясувати. Бо жодних викликів не було і загалом ніч пройшла тихо.

— Не знаю хто працює на вантажному порталі з нижньої площини. Але непрохані гості були саме звідти. Я навіть пораділа, що ви наполягли, щоб я тут сиділа. А то й так страшно було.

— Показуй.

За моєю спиною став шеф, Алекс одразу намалювався і Луї.

Увімкнула запис, який зробила по камерах стеження. Вийшов один рогатий. Але коли він повернувся і подивився в камеру відеоспостереження на вулиці. У мене було відчуття, що він заглянув мені в душу. А він ще й підморгнув. Показала до куди змогла простежити. А далі камери в тому районі не працювали.

— У мене таке відчуття особливо після знайомства з дрібним капосником, що площин не три, а як мінімум п'ять. І є одна нижче тієї площини, що зараз називається нижньою. І одна площина вища за цю. І в тій, що нижче, живуть різного роду демони. Які вселяються в людей. І там же живуть капосники. Просто Жорик жив явно не на нижній площині, а десь в іншому місці. Думаю, на більш нижній. А ще в мене часом миготять деякі спогади, на які мені кажуть, що я не могла цього запам'ятати. Через вік. А вони все одно є і часом просто проносяться перед очима або уві сні. Але з такою швидкістю, що ні чого, крім розмитих картинок за участю ось цього типу і почуття страху, я не пам'ятаю.

Мені ніхто не став говорити, що я вигадую. А просто запросили менталіста.

— Спогади з дитинства важко діставати, — сказав фахівець.

— А якщо цей спогад кілька хвилин. Він може потім миготіти в усвідомленому віці?

— Цілком. Особливо якщо тоді це була така подія, що зачепила особисто вас. Вона могла закарбуватися в дитячій свідомості. Загалом ваш мозок міг її записати, але не осмислити.

— А зараз це не осмислене може викликати страх?

— Якщо вас тоді ще й налякали або ваших батьків, то так.

— Мені потрібно витягнути цей спогад. Він навіть сьогодні миготів, але з такою швидкістю, що ні картинку, ні звук не розібрати.

— Я зможу допомогти вам. Тільки ви втомилися.

— Буду більш розслаблена.

Менталіст поклав пальці мені на скроні й сказав заплющити очі. Спогад вдалося зловити швидко. Я побачила себе на руках у мами. Навіть змогла роздивитися її і постаралася запам'ятати. У неї було світло русяве волосся, прибране в низький хвіст. Вона стояла біля дверей, які були трохи відчинені. А в кімнаті був батько, я бачила тільки його спину і голову, у нього було чорне волосся. Він говорив із рогатим чоловіком, того, що я бачила на камерах відеоспостереження сьогодні.

— Мені потрібна твоя донька! — говорив спокійно чоловік.

— Я її не віддам.

— А я тебе не питаю. Батьки завжди такі недовірливі. Твоя донька ключ до верхнього світу. З її допомогою я зможу знищити крилатих. Але для цього її потрібно правильно виховати. Якщо цього не зробити вона буде моєю погибеллю.

— Сподіваюся, ти здохнеш, — зло сказав батько.

— Гонору багато, як і в твоєї прабабки. Тільки їй це належить, вона відьма. А ти так бічна гілка.

Мама відсахнулася від дверей, поклала мене в автолюльку і стала плести портал. І судячи з його розміру вона могла піти в нього. Коли портал був готовий, двері різко відчинилися і увійшов рогатий і з ним тварі, що нагадують помісь бульдога і жаби. З величезною зубастою пащею і жаб'ячими задніми лапами для стрибків.

— Хм, не дарма він мені зуби заговорював. Дружина в нього що треба. А це ваше малятко. Що ж я її забираю.

— Ні! — сказала мама.

І наступної миті штовхнула автолюльку в портал і зачинила його. Але до того, як він закрився, я бачила, як тварюка накинулася на неї. А цей тип стояв усміхався.

Менталіст прибрав руки від моєї голови. Мене потрясало. Я відійшла до вікна. А він переписав побачене на артефакт і показав його моїм колегам. Відчула, як мене обійняли зі спини. Повернувшись, упізнала Алекса, він мене дбайливо обійняв і погладив по голові.

— Чому вони знову не прийшли не знаю.