Читати книгу - "На перехресті простору та часу, Сніжана Федорова"

     Отже, одного дня, коли підлітки відчули себе морально готовими до небезпечного досвіду, вони дали знати про це В'ячеславу. Він розумів усю небезпеку відсутності електроживлення Центру, навіть, упродовж хвилини. Адже експерименти проводили не лише у їхньому секторі! Дещо він передбачив для такої несподіваної аварійної ситуації. У ті сектори, де була потрібна безперебійна робота приладів, він спрограмував миттєве автономне включення електрики.

     У їхній же лабораторії струм повинен був бути відсутнім близько двох хвилин. Хлопці підрахували, що на занурення-вивантаження та охолодження має піти не менше півтори хвилини.

      - Запам'ятайте: я відключу струм рівно о шістнадцятій нуль п'ять! У шістнадцять нуль сім – увімкну! – попередив В'ячеслав.

      І ось експеримент розпочався. Андрій вирішив не наражати на ризик швидких дій Лізу, і тому надав їй право лізти сьогодні у ванну першою.

     Автоматично глянувши на годинник, що висів у лабораторії, Ліза звернула увагу, що у неї рівно дві хвилини для занурення та охолодження тіла.

    О шістнадцятій годині і три з половиною хвилини вона сильно стиснула м'ячики пахвами і відчула, як серце почало зупиняти своє биття.

      Рівно о шістнадцятій нуль п'ять, згасло світло, і відключилися прилади. Лабораторія поринула у пітьму.

      - Шукайте акумулятор! – схаменувся Говоров.

   Почалася паніка. У лабораторії не було вікон. Усі бігали та натикалися один на одного. Перевагою хлопців було й те, що всі мобільники залишалися за межами лабораторії, бо поки що невідомо – чи можуть вони впливати на експеримент чи ні. Тому ніяких ліхтариків у приміщенні теж не було.

      - Чорт! Потрібно вийти назовні! - заволав Говоров.

     - Ідіть, - крикнув йому у відповідь Андрій, - я триматиму Лізу.

     - Ок!

  Віктор Іванович помчав шукати джерело харчування, дехто вибіг за ним, кілька людей залишилися в приміщенні. Але Андрій вирішив, що вони не стануть на заваді. Тим більше, вони вже чули, що він мав страхувати Лізу.

    Він плюхнувся у воду поруч із нею. Вода була вже охолола. Але на поступове входження до умов експерименту він зараз не мав часу!

      Повторивши Лізини процедури, він відчув, як серце сповільнює стукіт.

      І, нарешті, воно зупинилося.

     Він побачив себе в помаранчевому сутінковому просторі, просто неба. "Треба побачити Лізу", - згадав він і почав намагатися викликати її сюди.

   "Так викликали, напевно, за старих часів духів", - думав він, і наполегливо продовжував запрошувати подругу до себе. І раптом він почув її голос, що, дійсно,  наближався.

     - Андрію? Ти тут?

    Інтонація була такою знайомою! Саме так вона дивувалася, коли пройшла під аркою у місті-тіні, коли змогла першою вибратися додому.

     - Лізо, йди сюди! – ще раз покликав він і раптом побачив неподалік нечіткі контури її силуету.

     - У тебе вийшло! - зрадів він.

     - Нам вже час! - стривоженим тоном промовила вона, віддаляючись від нього.

    Андрій не міг згадати – куди час, чому час. Але, якщо вона так сказала, а він довіряв їй, значить - пора. Він рефлекторно почав розводити руки убік. Через довгий час він почув глухий удар. То забилося його серце.

    Пробудження було вкрай неприємним. Вода майже зовсім охолола. У кімнаті було ще темно, але лунали надмірно голосні голоси співробітників Центру. «Я щось маю терміново зробити!» - намагався згадати він, але пам'ять відмовлялася його слухати.

    Нарешті він згадав – він повинен терміново вибратися з ванни. Він торкнувся Лізи. Її руки були крижаними, і вона не рухалася. Махнувши руками на все, Андрій почав розтирати її прямо у воді і смикати.

    Одночасно спалахнуло світло і біля ванни з'явився Говоров.

    - Ну, що вона?

   Віктор Іванович кинувся на допомогу Андрію, вихопив дівчину з води та потяг на тапчан. Вони продовжили розтирати її, укутали теплою ковдрою і влили їй у рот трохи гарячого чаю.

    Обличчя Голубєвої почало рожевіти. Незабаром її повіки затремтіли, і вона розплющила очі.

    - Ну, ти й налякала нас! – зізнався Говоров. - Як ти себе почуваєш?

    - Майже, як завжди, - ледь розліпила губи дівчина.

    - Так, так я тобі й повірив. Аж посиніла вся! Хоч бачила щось?

   - Так. Я чула якісь голоси. І знову бачила арку з колишнього видіння. Того, що було тоді рік тому.

   - Потім все опишеш! Зараз відпочинь. Хлопці, допоможіть їй дістатися до сусідньої кімнати.

   Сусідньою кімнатою був «передбанник» лабораторії, в якій також була встановлена ​​апаратура, але інша. Там, до руки Лізи приєднали манжету і сказали, щоб вона з півгодини відпочила, а співробітники постежать за її показниками.

    - А ти молодець, вчасно зорієнтувався! – похвалив лікар Теплова.

    «Фу, дякувати Богу, він ні про що не здогадався», - видихнув Андрій.