Читати книгу - "Таємниця Квітки Життя, Вероніка Вієрі, Михайло Мішин"

- Ми вже майже прийшли, - сказав Артур. - Впевнений, що Вінченца вже знає про наш прихід і чекає на нас. Говори з нею прямо, розкажи все, як є, - порадив він.

Артур і Софія підходили до галявини, на якій знаходився доволі симпатичний невеликий дерев’яний будинок із високими вікнами.

Раптом Софії на мить здалося, що вона побачила, як навколо цього простого будинку по всій галявині розлите золотисте сяйво. Навіть повітря тут їй відчувалося інакшим.

- Я познайомлю вас і піду, - сказав дівчині Артур. - Знаєш, мені зараз потрібно владнати багато справ. Та я ж обіцяв тобі показати ще одне наше Місце Сили на верхівці цієї гори. Пам’ятаєш? Тож відразу, як зможу, прийду і проведу тебе туди.

- Гаразд, чекатиму, - відповіла дівчина.

У цю хвилину двері відчинила жінка, якій на вигляд можна було дати років сорок. Вінченца була доволі гарною: мала темне хвилясте волосся, зелені очі, щиру усмішку. Її обличчя світилося від внутрішнього тепла і спокою. І вона точно їх уже чекала. На їх привітання жінка відразу запропонувала увійти. Простора вітальня була теплою і затишною. У будинку пахло сухими травами. У Софії відразу виникло відчуття захищеності.

- Вінченцо, Софії потрібна твоя допомога чи порада, їй немає куди йти, - почав Артур.

- Так, - відповіла жінка із теплою посмішкою на обличчі. - Я вже очікувала на вас. Ти йди, Артуре, не хвилюйся, Софія нехай побуде поки що в мене, ми поспілкуємося.

Коли Вінченца проводжала хлопця, то дівчина почула їх тиху розмову:

- Ти їй не сказав?

- Іншим разом. Вінченцо, дай мені, будь ласка, із собою ліхтар, він мені може стати у пригоді сьогодні.

- Візьми, він надворі, на підвіконні, - відповіла жінка і зачинила за ним двері.

Коли хлопець пішов, Вінченца нагодувала Софію, налила їй гарячого запашного трав’яного чаю. Тепер вони сиділи одна навпроти одної посеред вітальні. Знахарка уважно слухала розповідь дівчинки.

- От я і не знаю, що мені тепер робити, як потрапити додому? - закінчила свою розповідь Софія.

- Твій шлях додому, дівчино, цілком залежить від тебе і може бути різним, - зауважила Вінченца.

- Як це? - нічого не зрозуміла Софія.

- Ти потрапила у цей світ, тому, що хотіла змін, була багато чим невдоволена. Твоя чарівна книга всього лише один із фракталів Великої Книги Життя. Вона привела тебе сюди, щоб дати шанс все змінити. І в першу чергу, себе.

- Що ви маєте на увазі? - намагалась ухопити думку Софія.

- Твоє життя і твоє оточення, люди, які так чи інакше опиняються поруч - це лише дзеркало, яке відображає те, що коїться у твоїй душі. Поки що подумай про це.

Вінченца відвела Софію у затишну кімнату.

- Відпочивай, набирайся сил. Продовжимо розмову завтра. Мені ще потрібно владнати деякі справи. А в тебе останнім часом було багато пригод і зустрічей, тож є про що поміркувати, - посміхнулась вона дівчині й вийшла, лишивши її на самоті.