Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » В пошуках Аляски 📚 - Українською

Читати книгу - "В пошуках Аляски"

998
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "В пошуках Аляски" автора Джон Грін. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 21 22 23 ... 62
Перейти на сторінку:
шкодую й більше не буду. Тепер до іншого: ти на День подяки тут залишаєшся? Бо я — так.

Відвернувшись до стіни, я вкрився з головою. Я не знав, чи варто довіряти Алясці, але її непередбачуваності з мене вже досить — то вона холодна, то лагідна, то вона мило фліртує, то немило гнівається. В цьому плані Полковник мені більше до душі: у нього для кепського гумору завжди поважна причина.

На підтвердження великої сили втоми я знову швидко заснув, вирішивши, що передсмертні крики чудовиськ і Алясчин радісний писк із цього приводу — це приємний саундтрек, під який солодко спиться. Я прокинувся за півгодини; Аляска сиділа поруч, притулившись дупцею до мого стегна. «Нас розділяють її білизна, її джинси, ковдра, мої вельветові штани, мої боксерки»,— думав я. Аж п’ять шарів одягу, але я все одно відчував оте нервове тепло дотику,— це була лише бліда тінь феєрверків від поцілунку в уста, але все ж таки більш ніж нічого. Занурившись у це «майже» теперішності, я усвідомлював, що мені не зовсім байдуже. Я не міг зрозуміти, чи подобається вона мені, сумнівався, чи можу їй довіряти, але все ж таки ці запитання не залишали мене байдужим, і я хотів дізнатися на них відповідь. А Аляска сиділа на моєму ліжку, дивлячись на мене широко розплющеними зеленими очима. Вічна загадка її хитрої, майже глузливої усмішки. П’ять шарів одягу між нами.

Аляска провадила, наче я і не засинав:

— Джейку треба вчитися. Отож він не хоче, щоб я приїжджала в Нешвілл. Каже, що як він на мене дивиться, про музикознавство йому й думати не хочеться. Я пообіцяла носити паранджу, але його це не переконало, тож я залишаюся тут.

— Співчуваю,— сказав я.

— Не варто. У мене купа справ. Треба прикол на помсту продумати. Але я вважаю, ти теж повинен лишитися. Власне, я вже склала перелік.

— Перелік?

Аляска витягла з кишені пожмаканий аркуш і заходилася читати:

— «Чому Пампушечок повинен лишитися в „Кріку“ на День подяки: Перелік причин, складений Аляскою Янг». Перше. Як вельми сумлінний учень, він виявився позбавленим багатьох радощів «Калвер-Кріку», що включають такі пункти, але не вичерпуються ними: а) розпивання вина зі мною в гаю; б) ранній підйом у суботу і сніданок в «Макригачці», а потім поїздка околицями Бірмінгема, під час якої дозволяється курити і розмовляти про те, як у Бірмінгемі нудно; в) нічні прогулянки і читання Курта Воннегута на росяному футбольному полі у сяйві місяця. Друге. Попри те, що такі складні речі, як викладання французької, даються мадам О’Меллі без особливого успіху, вона пречудово готує індичку і запрошує всіх, хто не роз’їхався, святкувати День подяки до себе. Зазвичай залишаюся тільки я і кореєць, який навчається тут за обміном. Пампушечкові теж будуть дуже раді. Третє. На «третє» ідей я не маю, але перші два пункти страшенно гарні.

Мені, звісно, «Перше» та «Друге» сподобалися, але ще більше мене приваблювала перспектива залишитися з нею в школі тільки вдвох.

— Я побалакаю з батьками. Коли вони прокинуться,— пообіцяв я. Аляска виманила мене на канапу, і ми разом гралися в «Обезголовлення», поки вона раптом не кинула контролер.

— Я не фліртую. Я просто втомилася,— повідомила вона, скидаючи в’єтнамки.

Задерла ноги на канапу, запхавши їх під подушку, а потім поклала голову мені на коліна. Мої вельветові штани. Мої боксерки. Два шари одягу. Я відчував тепло її Щоки на своєму стегні.

Бувають випадки, коли це цілком доречно, ба навіть бажано — відчути ерекцію, щойно чиєсь обличчя опиниться близько до твого прутня.

Але це був не той випадок.

Тож я перестав думати про шари одягу і про тепло, вимкнув звук і сконцентрувався на «Обезголовленні».

О пів на дев’яту я вимкнув гру й обережно виповз із-під Аляски. Вона, не прокидаючись, перевернулася на спину, а на щоці у неї відбилися рубчики моїх штанів.

Зазвичай дзвонив я батькам тільки в неділю по обіді, тож, почувши мій голос, мама відразу ж перелякалася.

— Що сталося, Майлзе? У тебе все гаразд?

— Усе чудово, мамо. Я тут подумав... якщо ви не проти, то я подумав, що міг би залишитися тут на День подяки. Чимало моїх друзів залишається,— (брехня),— і мені треба багато вчитися,— (подвійна брехня).— Я навіть не припускав, що вчитися буде так складно, мамо,— (правда).

— Ох любий! Ми так за тобою скучили. До того ж тебе чекає величезна індичка. І журавлиного соусу скільки схочеш.

Я журавлиний соус терпіти не міг, але мама все життя непохитно вірила, що саме його я люблю понад усе на світі, навіть попри те, що кожного Дня подяки я чемно просив не насипати мені його на тарілку.

— Знаю, мамо. Я теж за вами скучив. Але я не хочу отримати погані оцінки,— (правда),— і до того ж дуже приємно мати, ну, друзів,— (правда).

Я знав: якщо розіграти карту з друзями, мама одразу купиться, й не помилився. Мама схвалила моє рішення лишитися в школі, щойно я пообіцяв усі різдвяні канікули пробути батьками (наче у мене були якісь інші плани).

Цілий ранок я сидів за комп’ютером, перемикаючись туди-сюди поміж курсовими з релігієзнавства й англійської. До іспитів залишалося всього два навчальні тижні,— а найкращою моєю власною відповіддю на запитання «Що відбувається з людиною по смерті?» було поки що отаке: «Ну, щось відбувається. Напевне...»

Опівдні прийшов Полковник з грубелецьким підручником з математики під пахвою.

— Capy допіру бачив,— повідомив він.

— І як ти тепер?

— Погано. Вона сказала, що й досі мене кохає. Господи, ці «я тебе кохаю» — це як наркотик проти розлуки. Говориш «я тебе кохаю» у дворі гуртожитку — і вже незчувся, як говориш «я тебе кохаю» в ліжку. Отож я просто втік.

Я засміявся. Полковник дістав зошита і сів за стіл.

— Ага. Ха-ха. Аляска мені сказала, що ти залишаєшся тут.

— Еге ж, хоч трохи й почуваюся винуватим за те, що батьків самих кинув на свята.

— Якщо ти вирішив нікуди не їхати, бо сподіваєшся крутити любов з Аляскою, то не варто. Якщо ти спустиш її з повідця на ім’я Джейк, нам усім буде непереливки. Це буде справжня драма. А я зазвичай намагаюся уникати драм.

— Я залишаюся не тому, що хочу з нею любов закрутити.

— Стривай,— Полковник схопив олівця і заходився щось квапливо шкрябати в зошиті з таким виглядом, ніби

1 ... 21 22 23 ... 62
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «В пошуках Аляски», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "В пошуках Аляски"