Читати книгу - "Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза, Микола Васильович Гоголь"

1844

2

Пишу до тебе під впливом того ж вірша «Землетрус». Заради Бога, не залишай початої справи! Перечитуй строго Біблію, набирайся руської старовини і, при світлі їхньому, придивляйся до нинішнього часу. Багато, багато чекає на тебе предметів, і гріх тобі їх не бачити. Жуковський недарма досі називав твою поезію захватом, нікуди не зверненим. Соромно витрачати ліричну силу у вигляді сліпих пострілів у повітря, тоді як вона тобі дана на те, щоб підривати каміння й вернути скелі. Озирнись навкруг: все тепер — предмети для ліричного поета; кожна людина вимагає ліричного заклику до неї; куди не обернешся, бачиш, що треба чи дорікнути, чи відсвіжити кого-небудь.

Докоряй же, перш за все, сильним ліричним докором розумним, але зневіреним людям. Розворушиш їх, коли покажеш їм діло у справжньому вигляді, тобто, що чоловік, який зневірився, є погань у всіх відношеннях, якими б не були причини зневір’я, тому що зневір’я прокляте Богом. Істинно руського чоловіка поведеш на брань навіть і проти зневір’я, піднімеш його вище за страх і коливання землі, як підняв поета у своєму «Землетрусі».

Звернись, у вигляді ліричного сильного заклику, до прекрасного, але дрімаючого чоловіка. Кинь йому з берега дошку й закричи на весь голос, щоб рятував свою бідну душу: вже він далеко від берега, вже несе й несе його нікчемна верхівка світу, несуть обіди, ноги танцюристок, щоденне сонне сп’яніння; непомітно убирається він у плоть і став уже весь плоттю, і вже майже немає в ньому душі. Заволай лементом і вистав йому відьму старість, що до нього йде, котра вся із заліза, перед котрою залізо є милосердя, котра ні крихти почуття не віддає назад і зворотньо. О, якби ти міг сказати йому те, що повинен сказати мій Плюшкін, коли дістанусь до третього тому «Мертвих душ»!

Знеслав у гнівному дифірамбі новітнього дряпіжника нинішніх часів і його прокляту розкіш, і препогану жінку його, що занапастила хизуванням та манаттям і себе, і чоловіка, і мерзенний поріг їхнього багатого дому, й огидне повітря, яким там дихають, щоб, як від чуми, від них побігло все бігом і не озираючись.

Возвелич в урочистому гімні непомітного трудівника, які, до честі високої породи руської, знаходяться між найвідважніших хабарників, котрі не беруть навіть і тоді, коли все бере навкруг їх. Возвелич і його, і сім’ю його, і благородну жінку його, котра краще захотіла носити старомодний чіпець і стати предметом насмішок з боку інших, ніж допустити свого чоловіка зробити несправедливість і підлість. Вистав їхню прекрасну бідність так, щоб, наче святиня, вона засяяла у всіх на очах і кожному з них захотілось би самому бути бідним.

Улести гімном того велетня, який виходить тільки з Руської землі, котрий раптом пробуджується від ганебного сну, стає раптом іншим; плюнувши перед усіма на свою мерзенність і найогидніші пороки, робиться першим ратником добра. Покажи, як вершиться це богатирське діло в істинно руській душі; але покажи так, щоб несамохіть затріпотіла в кожному руська природа і щоб все, навіть у грубому й нижчому стані, скрикнуло: «Ет, молодець!» — відчувши, що й для нього самого можливе таке діло.

Багато, багато предметів для ліричного поета — у книзі не вмістиш, не тільки у листі. Всяке істинне руське почуття глухне, й нікому його викликати! Дрімає наше молодецтво, дрімає рішучість і відвага до діла, дрімає наша міць і сила, — дрімає ум наш серед млявого й баб’ячого світського життя, котре прищепили нам, під ім’ям просвітництва, пусті й дрібні нововведення. Скинь же сон з очей своїх і зруйнуй сон інших. На коліна перед Богом, і проси у Нього Гніву й Любові! Гніву — проти того, що занапащає людину, любові — до бідної душі людини, яку занапащають з усіх сторін і яку занапащає вона сама. Знайдеш слова, знайдуться вирази, вогні, а не слова, вилинуть від тебе, як від древніх пророків, якщо тільки, подібно до них, зробиш це діло рідним і кровним своїм ділом, якщо тільки, подібно до них, посипавши попелом голову, розідравши ризи, риданням вимолиш собі у Бога на те силу і так полюбиш спасіння землі своєї, як полюбили вони спасіння богообраного свого народу.

1844

XVI

Поради

(Лист до Ш……ва)[69]

Навчаючи інших, також учишся. Посеред мого хворобливого й важкого часу, до якого приєдналися ще й тяжкі страждання душевні, я повинен був вести таке діяльне листування, якого ніколи у мене не було доти. Наче зумисне, майже з усіма близькими моїй душі скоїлися в цей час внутрішні події й потрясіння. Все якимось інстинктом зверталось до мене, вимагаючи допомоги й поради. Тут тільки спізнав я близьке споріднення людських душ між собою. Варто тільки як слід вистраждатись самому, як уже всі страждаючі стають тобі зрозумілі й майже знаєш, що треба сказати їм. Цього мало; самий ум прояснюється: доти приховані стани й поприща людей стають тобі відомими, і робиться видно, що кому з них потрібно. Останнім часом мені випадало навіть отримувати листи від людей, мені майже зовсім незнайомих, і давати на них відповіді такі, яких би я не зумів дати раніше. А між іншим, я нітрохи не розумніший нікого. Я знаю людей, котрі в кілька разів розумніші та освіченіші за мене й могли б дати поради у кілька разів корисніші за мої; але вони цього не роблять і навіть не знають, як це зробити. Великий Бог, який нас умудряє! й чим же умудряє? — тим самим горем, від якого ми тікаємо і хочемо сховатися. Стражданнями й горем визначено нам добувати крихти мудрості, якої не отримати у книгах. Але хто вже отримав одну з цих крихт, той уже не має права приховувати її від інших. Вона не твоє, але Боже надбання. Бог її випрацював у тобі; усі ж дари Божі даються нам з тим, щоб ми служили ними братам нашим: Він повелів, щоб щохвилини вчили ми один одного. Тож не зупиняйся, вчи і давай поради! Та