Читати книгу - "Корона забутого короля, Тетяна Вітер"

— “Привид не завжди є ворогом. Іноді він — жертва, яка потребує допомоги. Не бійся його, адже в його очах відображається те, що було втрачене...” — писала жінка.

Софія відчула, як серце забилося швидше. Можливо, її мета — не просто вжитися з привидом, а допомогти йому знайти спокій.

— Оскаре, — промовила вона тихо, коли раптом в кімнаті з’явилася тінь, — я знаю, що ти тут.

Привид з’явився, але його вигляд був дещо змінений. Обличчя його стало менш загрозливим, хоча очі все ще залишалися пустими.

— Чого ти хочеш? — спитав він, його голос звучав холодно, але в ньому було чути нотки цікавості.

— Я хочу зрозуміти тебе, — відповіла вона. — Я хочу знати, чому ти тут, чому залишився в цьому замку.

Привид замислився, його форма дещо затуманилася. Він здався менш впевненим, ніби щось всередині нього почало тріщати.

— Я не можу цього пояснити, — нарешті зізнався він. — Я пов'язаний з цим місцем, як навіки закований у в’язницю. Моя історія — це мій тягар, і я не можу дозволити, щоб інші страждали через мене. Ти обіцяла мені умови...

— Але, можливо, ти можеш змінити свою долю, — наполягала Софія. — Якщо ми знайдемо спосіб, я допоможу тобі звільнитися.

Оскар повернувся до неї, його погляд став більш проникливим. Вона відчула, як темрява навколо них почала відступати.

— Як? — спитав він, його голос тепер звучав менш загрозливо. — Як ти це зробиш?

Софія закусила губу, намагаючись знайти правильні слова. Вона хотіла зрозуміти, відчути його біль і допомогти.

— Я не знаю, але ми можемо спробувати разом. Я вірю, що зміни можливі, — відповіла вона, впевнено дивлячись йому в очі.

Привид, зацікавлений її словами, наблизився до неї, і їхні погляди зустрілися в глибокій тиші. В цю мить Софія відчула, як в повітрі вирує енергія, яка об'єднувала їхні долі, наповнюючи їх світлом, що поступово розсіювало темряву, а в її серці спалахнуло щось більше — відчуття, що між ними виникає зв'язок, якого вони обоє давно шукали.